|  | 

Харківська школа романтиків

Харківська школа романтиків – літературне угруповання, що діяло у 20-30-і XIX ст. при Харківському університеті. Тут, передовсім завдяки проф. І. Кроненбергу, поширювались ідеї І. Канта, Й.-Г. Гердера, Й.-Г. Фіхте, особливо “Філософія одкровення” Ф.-В.-И. Шеллінга. їхні погляди виявилися суголосними романтично-екзистенціальному менталітету українства, сприяли теоретичному осмисленню та практичному застосуванню засад романтичної естетики в українській літературі, перегляду міметичних принципів художнього зображення тощо.

У світоглядній концепції Х. ш, р, спостерігалося відлуння творчих пошуків німецького (гейдельберзькі та енські романтики), англійського (“озерна школа”) романтизму, зорієнтованого на багатства фольклору, а також польського (переклади з А. Міцкевича) та чеського (переклади з “Краледвірського літопису”) романтизму, перейнятого актуалізацією історичної пам’яті, захопленого “таємничою душею” народу. Неабиякий вплив на формування цієї фольклорно-історичної течії в українському письменстві справила преромантична “Історія русів”, збірка “Малоросійських пісень”, видана 1827 М. Максимовичем тощо. Х. ш. р. складалася з двох гуртків студентської молоді, яка гуртувалася довкола І. Срезневського. Перший, що діяв на межі 20-30-х років, здійснивши видання “Українського альманаха” (1831), ще не переймався достатньо власне українськими проблемами.

Його представників (Л. Боровиковський, О. Шпигоцький та ін.) цікавили передовсім загальноестетичні та філософські аспекти романтизму. Другий – припадає на період видання “Запорожской старины” (1833-36; всього з’явилося шість випусків). Саме в цей час поглибився інтерес до етногенетичних прикорнів, формувалися основи національної самосвідомості; осягнення сутності українського менталітету, відбитого у думах, історичних піснях та переказах, у народній ліриці, повір’ях, звичаях і т. п., розпочалося збирання та вивчення фольклорних перлин. І хоч дехто, зокрема І. Срезневський, зважаючи на неповноту українського епосу та беручи приклад із Дж. Макферсона (“Пісні Оссіана”) чи авторів “Краледвірського літопису”, вдавався до підробок окремих дум та історичних пісень (про Свірговського, Серпягу, Баторія та ін.), Х. ш. р. стала помітним явищем вітчизняного письменства.

У тогочасній ліризованій літературі відбувся рух від імперсональних мотивів до особистісно-психологічних, від переробок та “поліпшень” народної пісні до оригінального піснетворення (“За Немань іду” С. Писаревського, “Дивлюсь я на небо” М. Петренка, “Гуде вітер вельми в полі” В. Забіли та ін.), до формування історіософської концепції козаччини (А. Метлинський), до прагнення “європеїзації” національного мистецтва слова (“Сава Чалий”, “Переяславська ніч” М. Костомарова) і т. д. Х. ш. р. справила неабиякий вплив на Т. Шевченка, П. Куліша та ін., вийшла за межі українського середовища, зумовила появу “української школи” польських поетів (А. Мальчевський, С. Гощинський, Ю.-Б. Залєський, Л. Семеновський).

Припинила своє існування на початку 40-х років (не без брутального втручання В. Бєлінського), так і не розкривши повністю своїх можливостей. її традиції відбивалися у творчості П. Куліша, О. Стороженка, Ю. Федьковича, Лесі Українки, В. Еллана (Блакитного), Ю. Яновського, О. Влизька, Олени Теліги, О. Довженка та ін. письменників романтичного типу світобачення.




Харківська школа романтиків
Обратная связь: Email