Хто винен у смерті Грегора Замзи?

Двадцяте століття переробило природу людини, і саме життя на землі опинилося на межі зникнення. Дві світові війни, концтабори, загибель мільйонів стали причиною того, що людське життя перестало бути найвищою цінністю. Франц Кафка фізично був відірваний від суспільства. Письменник сам загнав себе у глухий кут самотності, але зраненою душею тонко відчував природу людини, її сутність і утворах намагався показати своє бачення всього, що відбувалося навколо.

Герой новели “Перевтілення” – порядна і добра людина. Грегор Замза багато працює, всі гроші віддає сім’ї, а найближчі люди радо приймають від нього цю жертву. Вони сприймають це як належне, навіть не замислюючись над тим, що у молодого здорового чоловіка має бути власне життя: свій дім, дружина, діти. Грегор рано встає, тяжко працює, і його заробітки дали можливість сім’ї жити в достатках, мати прислугу, не замислюватися над майбутнім.

Та одного дня сталося непоправне. Грегор перетворився на комаху, його перестали розуміти батьки і сестра. Він в одну хвилину втратив ілюзію, що його життя має величезну цінність не тільки для нього, а й ще хоча б для декількох людей у цьому світі. Фірма уособлює усе суспільство.

Керуючий фірмою залишився глухим до благань найстараннішого робітника вислухати його, зглянутися на його безпомічний стан і не виганяти з роботи. Фірма, а значить, і суспільство відвернулися від Замзи. Найближчі Грегору люди теж залишилися глухими до горя сина і брата. Батько, побачивши, на яке страховисько перетворився син, схопив палицю і став заганяти його в кімнату, а потім кидав у нього тверді великі яблука, поки не покалічив. Мати спочатку зомлівала, коли бачила сина, а потім неначе змирилася з його нещастям і перестала цікавитися станом Грегора. Єдиною людиною, яка виявила співчуття, була сестра, зовсім молода дівчина, але пройде небагато часу – і вона першою заговорить про те, що Грегора треба якось позбутися.

Вона не могла точно знати, розуміє чи ні брат її слова, але навіть дверей вітальні не зачинила, щоб він бодай не почув її вироку. Сім’я формально неначе ще піклувалася про Грегора: ставили їжу, прибирали у кімнаті. Але ніхто не поцікавився, чому він нічого не Усть, а кутки кімнати були устелені пилюкою. І все ж герой не тільки не ображався на батьків і сестру, він із задоволенням пригадував, скільки встиг зробити для родини і що ще сподівався зробити найближчим часом, якби не трапилося з ним такого лиха. Він мріяв віддати сестру до консерваторії, адже вона любила музику й добре грала на скрипці.

Своє щастя Грегор бачив у тому, щоб його сім’я жила заможно, без матеріальних проблем. І ось комаха тихо помирає в своїй кімнаті, а сім’я полегшено зітхнула, адже тепер вони можуть жити тільки своїм життям. Виявилося, що в них є невеликі кошти для того, щоб протриматися деякий час, не думаючи про злидні. Батько забув про свою старість і знову пішов працювати, мати, хоча й хвора на астму, але ще в змозі прикласти руки до роботи, сестра заробляла непогані гроші в крамниці. Ніхто не впав у відчай, світ не перевернувся від того, що померла людина-комаха. Все залишилося так, як і було.

Хто ж винен у цій смерті? Суспільство? Родина? Ні! Адже ніхто не хотів, щоб із Грегором Замзою трапилося таке нещастя.

Він як людина, як особистість, як вище Боже створіння помер не у момент перетворення, а в час, коли вирішив забути про себе, про своє життя. Не можна присвячувати своє житія будь-кому чи будь-чому. Треба хоч трішки любити себе, думати про свою душу, і тоді людська природа не дасть перетворитися будь-кому на тварину.