“Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу” (за поезією В. Симоненко) (ІI варіант)
Ніколи український народ не забуде найстрашнішої трагедії в історії України – кривавого терору часів сталінщини, хрущовщини і брежнєвщини. Скільки лише за цей час загинуло невинних людей, а також “розумників із гнилої інтелігенції”, як тоді називали письменників, художників та інших, які виступали проти існуючого ладу і не хотіли “присмоктуватись” до нього. Сюди відноситься талановитий поет, сурмач знедоленого покоління людей Василь Симоненко.
Саме йому судилося першим відчути на собі удари брежнєвського терору. Адже вже перші його поезії засвідчили: в українській літературі з’явився самобутній і зрілий Майстер. Поезія Симоненка приваблювала не вишуканим мереживом слів, а перш за все осяянням краси душі автора, справжністю почуттів.
Уже перша його збірка поезій “Тиша і грім” стала яскравим явищем у тодішній літературі і суспільному житті України. Такий творчий успіх не запаморочив молодого поета, не збив його з правильної дороги, як це сталося з багатьма іншими, малообдарованими, але жадібними до грошей і слави. Все це нітрохи не приваблювало Симоненка. Не за службовим обов’язком, а за велінням серця поетові боліли рани рідного народу, його злиденність, безправ’я, загроза національного виродження. Викриттю цих проблем і присвятив він своє талановите перо.
Це, звичайно, не подобалось тодішньому уряду. Не подобалась і поетова непідкупність. У поезії Василя Симоненка переважає тема любові до рідної землі, до рідного народу. Він Мужньо захищає честь і силу свого народу, осуджує тих, хто приносить зло і кривду. Через те, що Василь Симоненко надто щирим і одвертим тоном говорив з Україною, з її народом, твори поета опубліковувались за кордоном.
Вкраїнонько! Гуде твоє багаття, Убогість корчиться і дотліває в нім. Кричиш ти мені в мозок, мов прокляття, І зайдам, і запроданцям твоїм. У цю розмову не повинен ніхто втручатися, бо це особиста розмова, задушевна і щира: Хай мовчать америкй й росії, Коли я з тобою говорю.
Гнівно виступає поет проти катів, що принесли стільки горя його Україні. Так, у вірші “Пророцтво 17-го року” Симоненко говорить, що нашій багатостраждальній землі заподіяли стільки кривди, що Коли б усі одурені прозріли, Коли б усі убиті ожили, То небо, від прокльонів посіріле, Напевно б, репнуло від сорому й хули. І хоча “народ – одна суцільна рана” і “від крові хижіє земля”, поет вірить у краще майбутнє.
Він упевнений, що добро переможе “ло і правда та любов восторжествують. Засуджує Василь Симоненко також “ідолів” влади: диктаторів, монархів, зокрема у вірші “Монархи”. Всім цим жорстоким правителям поет протиставляє велетів духу, некоронованих вождів: Коперника, Джордано, Шевченка. Як бачимо, Симоненка глибоко хвилювала будь-яка експлуатація людей людьми, наруга над ними.
Услід за Тарасом залишив він нам своє вистраждане – будь піодипою на землі, бо “більше тебе не буде…”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)Твір на тему: “Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу” (за поезією В. Симоненко) (ІI варіант)
“Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу” (за поезією В. Симоненко) (ІI варіант)