|  | 

ЯК МИ ЛІТАЛИ В КОСМОС – ВСЕВОЛОД НЕСТАЙКО

Літературне читання 2 клас – Віра Науменко

З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ

ОПОВІДАННЯ

ВСЕВОЛОД НЕСТАЙКО

Герої Всеволода Нестайка дуже непосидючі, а тому часто помиляються, потрапляють у кумедні ситуації. І це викликає сміх. Письменник говорив: “Я сподіваюсь, що, можливо, книжки мої навіють маленьким читачам більшу людяність, краще розуміння людей”.

– Прочитай оповідання. Поміркуй над його змістом.

ЯК МИ ЛІТАЛИ В КОСМОС

(Скорочено)

Ця історія відбулася ще за три роки до польоту Юрія Гагаріна1. Одного дня я твердо вирішив залишити Землю, цю нудну, нецікаву планету, з усіма її двійками з математики. Я задумав побудувати супутник і назавжди полетіти в космос.

Спочатку думав зробити це сам. Але потім зрозумів, що самому буде, по-перше, важко, а по-друге, сумно. І я запросив у компанію свого найщирішого друга й однокласника Ромку. Ромка, не задумуючись, погодився. В нього теж були всі підстави розлучитися із Землею.

Напередодні він розбив мамину улюблену вазу, непомітно викинув черепки на смітник і з трепетом чекав покарання.

1 Юрій Гагарін – перший космонавт, що побував у космосі.

Сидячи в темному кутку під сходами, ми гомоніли.

– Ти розумієш, Ромко, ми будемо першими у світі людьми, що полетять у міжпланетний простір, – захлинавсь я. – Першими! Розумієш? Усі люди на Землі з хвилюванням стежитимуть за нашим польотом. Головне – треба одірватися від Землі. Я по радіо чув.

А там почнемо кружляти по орбіті1!

І ми почали майструвати катапульту2. Це була каторжна, виснажлива робота. Копали під бочкою траншею, встановлювали пружини, ресори і важелі. Особливо попомучилися, коли витягали на дерево, що росло якраз коло бочки, здоровенну каменюку.

Ця каменюка, впавши з висоти, мала привести в дію механізм.

Нарешті все було готове.

Після уроків, нашвидку пообідавши, ми з Ромкою почали збиратися в дорогу.

Ми приладнали до бочки стару кришку од виварки. Це був “верхній люк”. Кришка прекрасно закривала бочку і міцно кріпилася зсередини сталевим дротом.

Ніякі космічні сили не змогли б її відкрити.

1 Орбіта – шлях руху небесного тіла, штучного супутника Землі.

2 Катапульта – тут: механізм для старту літака.

Дно бочки вистелили сіном та старою ковдрою. Вийшло дуже м’яко, тепло й зручно. До того ж це рятувало від ударів на випадок зіткнення з якою-небудь планетою.

З харчів у дорогу взяли: буханку хліба, вісім холодних вареників з картоплею, три цукерки “Киць-киць”, дві цибулини, оселедець і пляшку з водою…

Без п’яти хвилин вісім. Ми з Ромкою в мовчанні стоїмо біля супутника “Ліра”. Урочистий момент.

У небі незчисленними вогниками сяють зірки. Зараз ми з Ромкою полетимо їм назустріч і ніколи більше не повернемося на Землю.

Минають останні секунди.

– Ну, пішли, – тремтячим голосом кажу я.

Ромка одкрив кришку “люка” і вже підняв ногу, щоб залізти в бочку. І в цю ж мить почувся дівчачий голос:

– Хлопці, а що ви тут робите?

Від несподіванки Ромка випустив з рук кришку, і вона боляче вдарила його по коліну.

З-за сараю з’явилася Тетянка, наша зухвала однокласниця.

– Геть звідси! – спокійно сказав Ромка.

– Дуже я тебе злякалась! От не піду.

Оце так номер! Що робити? Здавалося, виходу не було. І тоді я вирішив їй усе чесно розповісти.

Почувши в чім справа, Тетянка підскочила:

– Ой, хлопці, як це чудово! Візьміть і мене!

– Що-о? – ми перезирнулися. – Та ми ж не вмістимося всі в супутнику!

– Ось як! Так ви теж не полетите! Я зараз же скажу тітці Теклі, і вона вам вуха пообриває за те, що ви її бочку чіпаєте…

Тітко Текле! – крикнула Тетянка.

Робити було нічого.

– Гаразд… Залазь! – зціпивши зуби, пробурмотів Ромка і шепнув мені на вухо: – В крайньому разі ми її викинемо по дорозі.

Тетянка вмить залізла в бочку.

Сопучи і штовхаючись, ми з Ромкою довго вмощувались. Потім, хвилюючись, якимось писклявим голосом я сказав:

– Приготуватися! Даю старт!

Ромка й Тетянка затамували подих. Я щосили потяг за мотузку, до другого кінця якої там, на дереві, була прив’язана здоровенна каменюка. Почувся тріск, щось гупнуло, загримотіло і…

Тетянка вдарила Ромку ногою у вухо. Ромка штовхнув мене ліктем у потилицю, а я ткнувся носом Тетянці в живіт. Потім Тетянка сіла мені на голову, Ромка турнув Тетянку коліном, а я наступив Ромці на носа…

Яке щастя, що стінки супутника “Ліра” були вистелені ковдрою!

Бочка шалено оберталась і підстрибувала.

І, незважаючи на це, я радісно вигукнув:

– Ура! Ми лети…

Супутник, мабуть, летів уже у верхніх шарах атмосфери1. Він обертався все повільніше й повільніше. Раптом об щось ударився й перестав обертатися.

– Ми вийшли на орбіту! – урочисто промовив Ромка.

Кілька секунд пішло на те, щоб розібратися, де чиї ноги, руки, голова…

У бочці було темно.

– Цікаво, де тепер Земля? – тихо спитала Тетянка. Їй уже хотілося додому, до мами.

– А-а, попалася! – злорадно захихикав Ромка. – Ото не треба було летіти. А тепер – усе! Тепер ти ніколи не повернешся додому.

Тетянка нічого не відповіла. І я теж мовчав.

Гнітюча тиша запанувала в супутнику “Ліра”. Я, Ромка й Тетянка сиділи й мовчки прислухалися до космічної тиші Всесвіту. І раптом…

Раптом ми почули гучні кроки й голос. По небу хтось швидко йшов лаючись. В усьому Всесвіті лише одній людині міг належати цей голос – двірничці тітці Теклі.

1 Атмосфера – газоподібна оболонка Землі та деяких інших планет.

– А біс забрав би цих песиголовців. Знову якогось лиха накоїли!

Я кинувся одкривати люк…

Супутник “Ліра” мирно лежав у бур’янах. Над ним стояла двірничка з мітлою…

Що було потім? Не треба питати.

Тетянці, звичайно, добре влетіло. Але найбільше перепало мені й Ромці.

І не в тім справа, що після зустрічі з батьками ми довго не могли сісти й соромилися показатися людям на очі. І не в тім, що учні в школі два тижні не давали нам проходу і все запитували про враження від космічної подорожі.

Виявилось найголовніше: щоб побудувати супутник, треба знати… математику. Ма-те-ма-ти-ку! І сказав це не хто-небудь, а сам Жорка Циган, найпопулярніша у нас людина в школі, чемпіон міста з плавання. Це було для мене відкриттям.

Довелося братися за математику.

Без підготовки, друзі мої, нічого не робиться. Запам’ятайте!

Отак літав я в космос.

– Від чийого імені ведеться розповідь у творі? Назви персонажів оповідання.

– Чому хлопці вирішили залишити Землю? Розкажи, як вони готувалися до польоту в космос. Як відбувався “політ”?

Чим закінчився?

– Який епізод “космічного польоту” викликав у тебе сміх? Прочитай.

– Якого висновку дійшли “космонавти”?

– Назви головних героїв оповідань Анатолія Григорука та Всеволода Нестайка. Чому твори про них вміщено саме в скриньці сміху?

Чи знаєш ти?

У дитинстві одним з улюблених письменників Всеволода Нестайка був Микола Трублаїні. Малий Всеволод разом зі своїм сусідом-ровесником зачитувалися його творами і мріяли стати капітанами далекого плавання. Згодом з’ясувалося, що через особливості зору Нестайко не може бути моряком, а от сусідові таки пощастило.

Своє перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі “Барвінок”, коли йому було двадцять чотири роки.

Повтори і пригадай

– Які оповідання зі скриньки цікавих і повчальних історій тобі найбільше сподобалися? Чому?

– Обери і виконай завдання:

1. Поясни, чому Олександр Копиленко стверджував, що кошеня хоробре, а Юрій Старостенко назвав зозульку сміливою.

2. Назви головного героя прочитаних тобою оповідань Миколи Трублаїні. Що ти можеш сказати про його характер?

– Розкажи, чого навчили тебе оповідання Василя Сухомлинського.

– Розкажи про Андрійка, головного героя оповідань Володимира Сенцовського.

– Визнач основну думку твору “Мудра голка”.

– Назви оповідання зі скриньки сміху та їхніх авторів.

– Пригадай усі приказки з оповідання Анатолія Григорука “З курми лягай, з півнями вставай”. “Поговори” з Дениском, використовуючи прислів’я та приказки. Склади продовження оповідання, розкажи, яким став Дениско-першокласник.

– Чому прочитані тобою оповідання розміщено в різних скриньках?






ЯК МИ ЛІТАЛИ В КОСМОС – ВСЕВОЛОД НЕСТАЙКО
Обратная связь: Email