Як розвивався український романтизм?

Національно-визвольна ідея зумовила патріотичну тематику українських романтиків, а їх естетичною програмою стала боротьба за розвиток національної мови та літератури. Цими рисами позначена творчість П. Гулака-Артемовського, А. Метлинського, Л. Боровиковського, М. Костомарова, М. Шашкевича, Я. Головацького, І. Вагилевича та інших.

Як і західноєвропейські, українські романтики виявляють посилений інтерес до минулого, народної творчості. З’являються спогади про славу предків, козацькі подвиги в ім’я Вітчизни. Тлом романтичної дії стають степи, збурене море, таємничі руїни.

Вершиною розвитку романтизму в українській літературі с творчість Т. Шевченка. Він творить романтичний образ співця, який намагається збагнути таємниці світу й людської душі, це поет-пророк, який утверджує свободу людської особистості від соціальних пут. Романтична традиція виявилась і у зверненні Кобзаря до героїчного минулого рідного народу.

Борці за народне щастя змальовані не лише як виразники сподівань і мрій широких верств української людності, а й у тісному зв’язку з нею. Т. Шевченко опоетизовує їх відвагу, мужність, патріотизм.

Т. Шевченко оновлює жанр балади (“Причинна”, “Утоплена”, “Тополя”, “Лілея”), вносячи у нього сильний фантастичний елемент, заснований на народних легендах і повір’ях, традиційне для романтизму намагання пізнати таємниче, незвідане, його твори позначені сим. ним ліричним струменем, який виявляється у ліричних монологах, авторських відступах, розкутості форми, в ліричних пейзажах.

В українській літературі романтизм допоміг здолати бурлескну традицію, розширити тематику, збагатити жанрову систему вітчизняного письменства такими формами, як балада, ліро-епічна поема, думка, елегія, романс, поглибити народність і самобутність творів.

За визначенням Д, Чижевського, романтична українська література проходить певні етапи розвитку. Ії зародження припадає на межу 20-х-30-х років, коли у Харкові плідно працюють М. Костомаров, М. Метлинський, Л. Боровиковський. Наприкінці 30-х років у Галичині романтизм був представлений “руською трійцею” – М. Шашкевичем, Я. Головацьким, І. Вагилевичем. У 40-х роках Кирило-Мефодіївське братство в Києві стає осередком романтичного руху (Т. Шевченко, П. Куліш).

Останнім сплеском його вчений вважає час виходу в Петербурзі журналу “Основа” (1861 -1862 рр.). Проте і в наступні десятиліття з-під пера українських письменників, поряд з реалістичними, виходили й романтичні твори, зокрема “Кармелюк” М. Старицького, “Захар Беркут” І. Франка, “Тіні забутих предків” М. Коцюбинського. В романтичному напрямі розвивалася творчість відомих письменників XX ст.- М. Хвильового, Ю. Яновського, Олеся Гончара.