Яскрава особистість митця Сивоока, будівничого Софії Київської (за романом П. Загребельного “Диво”)
Понад тридцять років ішов Сивоок гірким шляхом до пізнання майстерності. Він відкрив для себе найголовніше: “Що є мистецтво?” Це могутній голос народу, що лунає з уст умільців. “Я – сопілка в устах мого народу”, – говорить Сивоок. Довгі поневіряння у візантійському полоні завершилися для Сивоока усвідомленням протиріч між бідними і багатими.
Тому до нього на будівництво собору йшли “босі, без шапок, бідні, обірвані, він учив їх, працював в жив разом з ними”. Приступаючи до спорудження собору в Києві, Сивоок задумує щось велике і незвичне. У його уяві собор стояв як образ його землі, образ, пролітаючий, мов зітхання вітру в осінньому листі.
Цю летючу церкву як символ краси рідної Вітчизни митець вимріював усе життя. Тепер зародилося в ньому щось ніби рослинне – мов рослини – квітками і листями, він тепер жив і промовляв до людей тільки барвами, і все для нього вкладалося в мову барв. Хотів упіймати в барві й показати людям усе на світі: дівочий спів, пташиний політ, блимання зірок із чистого неба і сонце, сонце.
“Написано фресок многоличних двадцять і п’ять, на них же постатей сто п’ятдесят і чотири майже в повний людський зріст, фресок одноличних на весь зріст написано двісті і двадцять, а поясних – сто і вісімнадцять. Підлога з різного каменю. Він змальовує осінній сонцеворот у пишності золотистих лісів, в щедрості ланів, у буйнощах людської плоті”.
І справді-бо: хто звів собор – це диво з див? Гордій Отава, який усе життя вивчав історію Софії, а під час окупації захищав її від фашистів, висловив гіпотезу про народного митця, про великого народного майстра – Сивоока. Так, Сивоок рівновеликий Мудрому, але не рівносутній йому, бо – не.. з княжого двору вийшов, а з глибин пущі.
Хлопчик із пущі став речником народу і рідної природи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)Твір на тему: Яскрава особистість митця Сивоока, будівничого Софії Київської (за романом П. Загребельного “Диво”)
Яскрава особистість митця Сивоока, будівничого Софії Київської (за романом П. Загребельного “Диво”)