|  | 

ЄВГЕН ГУЦАЛО

Народився Є. Гуцало 14 січня 1937 р. в с. Старому Животові (нині – Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений великою трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. До цього світу знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху.

Серед перших книжок Євгена – Біблія. Ще не вміючи читати, хлопець познайомився із цією книгою, яка стала для нього згодом втіленням мудрості. Почувши про Тараса Шевченка, сам почав шукати “Кобзар” і зразу ж відчув магічну силу його слова.

Згодом так само зачарований був творами Миколи Гоголя, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника.

Важко сказати, коли відбулася перша проба пера майбутнього письменника. Сам він, жартуючи, згадував: “Здається, я писав завжди”. Якось йому задали писати твір на вільну тему.

Українську мову та літературу викладав батько Євгена. І коли він прочитав твір сина, то на весь клас запитав: “Ти оце звідки списав?” У Євгена був і свій “робочий кабінет”: за хатою, у кущах бузку, він сам змайстрував стола з грабових жердин і спекотного літа, сховавшись у затінку, писав там оповідання та вірші, заклеював написане у конверти й надсилав до Києва.

У 1959р. Є. Гуцало закінчує Ніжинський педінститут, якийсь час працює в редакціях газет, видавництві “Радянський письменник” (нині “Український письменник”), а згодом повністю зосереджується на професійній літературній роботі. Активно друкуватися почав 1960 р., а через два роки вийшла перша збірка оповідань “Люди серед людей”. Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість.

Відтоді одна за одною виходять нові збірки письменника: “Яблука з осіннього саду” (1964), “Скупана в любистку” (1965), “Хустина шовку зеленого” (1966), “Запах кропу” (1969) та інші.

Є. Гуцало почувався найбільш невимушено, розкуто, описуючи красу природи й людей, охоче фіксуючи улюблений ним стан осяяння, здивування перед світом, те передчуття радості й любові, яке великою мірою визначає загальний настрій його ліричної прози.

Назва першої книжки – “Люди серед людей” – програмова. її можна застосувати до всього літературного доробку Є. Гуцала.

У 1960-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями у прозі, з’являються друком дві повісті Є. Гуцала – “Мертва зона” (1967) та “Родинне вогнище” (1968, інша назва – “Мати своїх дітей”).

На початку 1970-х років виходять друком лірико-психологічна повість “Дівчата на виданні”, дилогія “Сільські вчителі” та “Шкільний хліб”.

Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: “Олень Август” (1965), “З горіха зерня” (1969), “Дениско” (1973), “Саййора” (1980), “Пролетіли коні” (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії.

Дитяча проза (точніше – книжки для дітей і батьків) Є. Гуцала прикметна особливим, по-гуцалівськи поетизованим зображенням стосунків між людьми. Невичерпну “країну дитинства” письменник осмислює в різних жанрово-стильових формах, щоразу – в новому баченні, про що свідчить цикл “Оповідання з Тернівки”, книжка “Княжа гора”.

У 1981 р. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала “Письмо землі”. Далі з’являються книжки віршів “Час і простір” (1983), “Живемо на юрі” (1984), “Напередодні нинішнього дня” (1989). Так рівно через 20 років після першої поетичної добірки “Зелена радість конвалій” повертається письменник до лірики.

Євген Гуцало – лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, літературної премії імені Юрія Яновського, його книги перекладені багатьма мовами світу.




ЄВГЕН ГУЦАЛО