ЗАГАДКИ, НАРОДНІ ПОВІР’Я, БАЙКИ

6.2.1. Тематика, функції українських народних загадок. 6.2.2. Поетична мова загадок: роль метафори, порівнянь у загадці, діалогізація мови, звукова інструментовка.

Небилиці. 6.2.3. Взаємодія загадок із творами різних жанрів у фольклорі. Використання загадок у художній літературі, інших жанрах народної творчості.

6.2.4. Визначення жанру “народна байка”, “анекдот”. З історії даного жанру. 6.2.5.Основні тематичні групи народних байок, анекдотів. 6.2.6.

Народні повір’я. Народні оповідання, їх специфіка. Особливості народної моралі. 6.2.7. Вивчення народної пареміографії в загальноосвітньому закладі.

6.2.1.-6.2.3 . Тематика, функції, поетична мова українських народних загадок Загадки – це афористичний твір, що складається із стислого поетичного, часто ритмізованого вислову, в якому предмет чи явище зображується через його метафоричний еквівалент. Термін давнього походження, можливо, походить від слова гадати, що означало “думати”, “розмірковувати”. Загадування в Україні завжди було неодмінною умовою не лише розумового розвитку дитини, а й випробовування кмітливості дорослих.

Загадки завжди виступали засобом естетичного освоєння навколишньої дійсності: розвивали естетичний смак, сприяли образному баченню різних предметів і явищ у житті, допомагали відчути зображувальну силу слова. Існують загадки-поради, задачі, жарти. Створити загадку – значить стисло описати за допомогою певних яскравих метафоричних образів кілька найхарактерніших для предмета чи явища ознак (матеріал, форму, звук, колір, кількість, дію, призначення, застосування, оточення). У метафоричних загадках образи відображають світобачення, середовище, побут народу певної епохи: Вода на воді пливе (Крига). У неметафоричних загадках – жоден предмет не називається, а описується його якість або функція: Зимою гріє, літом холодить (Дерево). Відгадати загадку можна лише шляхом логічної заміни зображених метафоричних образів реальними.

Розгадування потребує не лише певної суми знань, а й спостережливості, кмітливості, уміння бачити спільне в конкретному й абстрактному. В дитячій аудиторії загадки пропонуються з метою пізнання навколишнього середовища, тренування пам’яті. Відгадка має бути одна, але певні формули можуть використовуватися для зображення різних предметів. Метафоричність загадок зближує їх із прислів’ями, приказками, образними порівняннями, які в образній формі відображають найістотніші сторони явищ природи, суспільних і родинних взаємин.

Тематика загадок різноманітна: явища природи, рослинний і тваринний світ, духовне життя людини, трудова діяльність, предмети побуту, знаряддя праці. Загадки можуть мати національні образи: Прийшли татари, людей забрали, а хата вікном утекла (Рибалка. Риба, вода, волок). Під одним козирком чотири козаки стоять (Ніжки стола).

Лексика загадки відображає побут, форми діяльності. Як правило, відображає історико-етнографічні особливості регіону, певну добу. У загадці наявні традиційні епітети, порівняння, пестливі слова, гіперболізація ( грім – віл; туман – хмара); звукописні слова (Бігла по ярочку в однім чобіточку та все каже: Гуц, гуц! (Макогін). Часто в загадках наявні оказіональні слова: Чотири чотириленки; густий ліс, чисте поле, дві тополі, два скла, рамбабуля, лепетуля, кома. (Волосся, лоб, брови, очі, ніс, язик, рот.) До поетичного фольклору належать і небилиці, нісенітниці – жартівливі, смішні тексти, які містять гумор, описують неіснуючі вигадані події.

У дітей вони викликають сміх, бажання запам’ятати та переказати текст іншим, насмішити їх. Загадки органічно входять у композицію народних казок “Яйце-райце”, “Про змія”, “Мудра дівчина”. Загадкам часто приписували магічний вплив на стан домашнього господарства.

Цим вони близькі до замовлянь, колядок, щедрівок. Загадки є складовою частиною русальних пісень. Поміркуйте, з якою метою вони використовуються в цих рядках.

6.2.4-6.2.5. З історії жанру “народна байка”, “анекдот” Народна байка – це прозове, алегоричне оповідання, з сюжету якого випливає повчальний висновок. Термін “анекдот” вперше з/+явився у Візантії, у книзі історика Прокопія Кесарійського “Таємна історія” (550 р). У перекладі з грецької мови цей термін означає: невигаданий, невідомий, нерозголошений, той, що не підлягає розголосу.

Пізніше цим терміном назвуть гумористичні, дотепно-смішні, лаконічні мініатюри з гострим сюжетом, діалогічною формою і неодмінно з несподіваною, комічною кінцівкою. Представником “гумористичної теорії” вважали Гіпократа. У Середньовіччі з’являється “Салернський кодекс здоров’я”, де було розписано чотири темпераменти: поєднання крові, слизу, жовтої та чорної жовчі, чотирьох “рідин”. Розповідати анекдоти краще за всіх міг сангвінік. В. Даль визначав анекдот як “короткий за змістом і стислий за формою твір про кумедний випадок; байка, баутка”.

У Франції їх називали “фацеіями”, тобто смішними усними розповідями, в Польщі “жартом”. В українській літературі термін “анекдот” започатковує Г. Квітка-Основ’яненко. Це відбулось у 1822 році на сторінках газети “Вісник Європи”. Родоначальницею збірок анекдотів є “Маленька книжечка українських анекдотів”, опублікована у 1859 році. Анекдоти записували М. Драгоманов, Б. Грінченко, П. Чубинський, І. Манжура та ін.

Ознаками анекдоту є: алогізм, переакцентування слова чи фрази з одного значення на інше, гра слів, односюжетність. За формою викладу анекдоти бувають описові, монологічні, діалогічні, полілогічні; за тематикою: суспільно-побутові, родинно-побутові. Українці користуються також і іншою назвою анекдоту – народна усмішка.

Український народ створив величезну кількість мініатюрних перлин цього жанру, адже гумор – одна з рис українського менталітету. На народних усмішках “виросли” І. Котляревський, М. Гоголь, C. Руданський, Остап Вишня, О. Ковінька, М. Годованець та багато інших сміхотворців. 6.2.6.Народні повір’я, їх специфіка Повір’я – зразок традиційних уявлень та вірувань українців про природу, її явища, час, пори року, про людину та її різноманітну діяльність на основі своєрідного національного світогляду, з елементами міфологічного мислення, віри, світобачення. Народні оповідання (оповідки) ведуться здебільшого від першої особи, мають характер спогадів про якісь надзвичайні події, пригоди або повчальні гумористичні історії, іноді з гумором. Наведемо приклад народного оповідання: “Не випусти рака з рота”: – Летіла гава понад морем, дивиться, – лізе рак.

Вона хап його та й понесла до лісу, щоб гарненько поснідати. Бачить рак, що доведеться пропасти, та й каже вороні: – Ой вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були! – Угу! – каже гава, не роззявляючи рота. – І братів, і сестер твоїх знав,- каже рак,- що за добрі люди! – Угу! – гугнить гава, а рака кріпенько держить. – Та вже хоч вони і гарні люди,- каже рак,- а тобі і не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої від тебе! – Еге!-крикнула гава на весь рот і випустила рака в море.

Контрольні запитання 1.Чи використовувалися загадки на весіллі? 2.Чи творяться загадки у наш час? Які їх теми?

3. Що це за жанр? Доведіть. Здибалися два рибаки. – Що ти зловив? – Щупака. – А я видру. – Е, коли ти видреш, то я кину,- та й кинув щупака в воду. 4. Знайдіть загадки у родинно-і календарно-обрядових піснях. Яку функцію вони виконують?

5. У думах та історичних піснях оспівуються випадки, коли турки чи татари загадують загадки полоненому козакові. Що це за думи? Яка функція загадок?

Пошукові, творчі завдання 1. З’ясуйте значення слів і висловів: смішинка, сміхотворець, реготун, посмішка, крізь сльози сміятись, сміятись на кутні, в очі сміятись, сміятись у душі. 2. На матеріалі поданих текстів охарактеризуйте специфіку українського анекдоту: 1) Питають козака, що тільки-но прибув на Запорожжя: Письменний? Читати вмієш? Не знаю, – одказує той, – можливо, вмію, але я ніколи не пробував.

2) Як стрельнув качку – так і вбив. Так не ідолове ж пір’я: само полетіло і м’ясо занесло. 3) Їдуть містом Соціалізм, Капіталізм і Комунізм. Бачать – вишикувалась черга.

Це черга за дешевою ковбасою, – констатує Соціалізм? – А що таке черга? – цікавиться Капіталізм. – А що таке ковбаса? – запитує Комунізм. 4) – Юрію, чому ти читаєш книжку одним оком? – Економлю зір. 3. Випишіть з українських народних казок загадки і запропонуйте їх характеристику.

4. Наведіть приклади загадок, відповідями до яких будуть слова: окуляри, язик, вечір, риба, сонце, вітер, вишня, цибуля. 5. Спробуйте скласти загадку самостійно. Які вміння для цього потрібні?

6. Відгадайте запропоновану загадку. Поміркуйте над мовою загадки: Зоря-зірниця, красна дівиця, по полю ходила, ключі згубила, Місяць бачив – не сказав, А сонце йшло – ключі знайшло. Література до теми: 1. Березовський І. Р. Українські народні загадки. – К.: Вид-во АН УРСР, 1962. – C. 7 – 37. 2. Веселий оповідач: Давні та сучасні народні усмішки. – К., 1977. 3. Гнатюк В. Галицько-руські анекдоти. – Етнографічний збірник. // Т. 6. – Львів, 1899.

4. Євшан-зілля: Хрестоматія для уроків позакласного читання / Упорядн. Н. Волошина. – К.: КІМО, РУТА, 2001. – C. 10 – 12. 5. Народні повір’я / Упор. М. Дмитренко. – К.: Ред. часопису “Народознавство”, 2000. – 132 c. 6. Степанишин Б. Давня українська література в школі. – К.: Либідь, 2000. – 504 c. 7. Українські народні анекдоти, жарти, дотепи // Упоряд. І. Гальченко. – К., 1967.

8. Франко І. Останки первісного світогляду в руських і польских народних загадках // Зібрання творів: В 50 т. Т. 26. – К.: Наук. думка, 1981. – C. 332 – 346.