Загальне поняття про спілкування

Общение – это самая главная составляющая хороших и крепких отношений. Общение может быть совершенно разным. Все зависит от того, между кем оно возникаем.

Общение двух деловых партнеров отличается особой строгостью, сдержанностью и серьезность. Общение двух друзей происходит на веселых и радостных эмоциях. Общение мамочки и малыша наполнено безграничной нежностью и любовью.

Природа людського спілкування Перш, ніж приступати до питання про психологію спілкування, та бар’єри спілкування, необхідно відповісти на питання, що таке, власне, спілкування? Вивченням тих чи інших сторін спілкування зайняті різні науки: філософія і психологія, психіатрія і етологія, соціологія й інформатика. Для кожної з них поняття “спілкування” своє, та й усередині цих наук немає згоди. Складність досягнення єдності в розумінні того, що таке спілкування, з одного боку, зв’язана з його повсюдністю, що видна неозброєним оком і яка чинить опір всяким спробам обмежити коло досліджуваного явища. З іншого боку, спроби охопити всі можливі складові спілкування приводять до того, що воно саме зникає, розчиняється, утрачаючи свою живу тканину і перестаючи бути схожим на те, що ми зв’язуємо з цим поняттям.

У результаті або розглядаються якісь окремі частини і види спілкування (ділове, дружнє, невербальне), або виділяються і вивчаються такі закономірності, що можуть бути загальними для всіх ситуацій спілкування, наприклад, спілкування як комунікація, як прийом і передача інформації. Ось одне з визначень міжособистісного спілкування: Спілкування – це процес взаємодії принаймні двох осіб, спрямований на взаємне пізнання, на встановлення і розвиток взаємин, надання взаємовпливу на стани, погляди і поведінку, а також на регуляцію їхньої спільної діяльності. Розглядаючи процес пізнання людиною людини в спілкуванні, один з основоположників радянської психології, С. Л. Рубінштейн, писав: “У повсякденному житті, спілкуючись з людьми, ми орієнтуємося в їх поведінці, оскільки ми як би “читаємо” її, тобто розшифровуємо значення її зовнішніх даних і розкриваємо зміст тексту, що виходить таким чином, у контексті, що має свій внутрішній психологічний план. Це “читання” виникає швидко, оскільки в процесі спілкування з навколишніми у нас виробляється своєрідний підхід, який більш-менш автоматично функціонує до їх поведінки”. Дуже важливим у спілкуванні є перше враження.

Звичайно, перше враження це не завжди остаточний висновок про співрозмовника, але важливо, що із самого початку саме на його основі будується спілкування і це особливо важливий момент у контексті дослідження питання про бар’єри спілкування. У будь-якому випадку головним регулятором у побудові спілкування буде той образ партнера, та уява про нього, що є в кожного, тому що саме до цього образа і буде звернене спілкування. Але відкіля він узявся, цей образ партнера?

Якщо врахувати швидкість і невимушеність “виникнення” першого враження, то легше всього уявити собі це так: ледь побачивши людину, ми отримуємо звідкись уже готове уявлення і просто як би “навішуємо” його на людину і надалі звертаємося вже не до реального партнера, а до цього свого уявлення про нього. У кожного із собою є багаж, що складається з уявлень і суджень про людей, про світ, про себе, зі спогадів, із планів, які треба здійснити в майбутньому і ще з багато чого іншого. Саме з цього багажу і виникає образ партнера.

Тим самим усе, що є в багажі, може певним чином відбитися в першому враженні про іншу людину. Звичайно, багаж у кожного свій, і тому люди звертають увагу на різні риси і якості навколишніх, використовують різні риси своїх загальних представлень і свого досвіду й одержують різний результат. Питання про ступінь об’єктивності першого враження, що формується, веде до питання про роль розуміння ситуації. Насправді, на думку психологів, людям необхідно не стільки об’єктивне представлення про партнер, скоріше таке, яке б якнайбільше допомагало нам будувати свою поведінку і спілкування з ним. І навіть якби існувала можливість одержати повну “об’єктивну” інформацію про партнера, вона нам була б не потрібна. У реальній ситуації не потрібно знати, яка людина “взагалі”, необхідно представляти собі, як вона поведеться в даній ситуації, чого від неї чекати зараз, у цих умовах, у даному контексті.

Спілкування будується не “взагалі”, а “тут і зараз”, і представлення про партнера повинно відбивати цю реальність спілкування. Однак те, що уявлення про іншого в спілкуванні зовсім необов’язково повинне відповідати об’єктивній реальності, не означає, що образ іншого залежить тільки від того, хто його будує, і від його розуміння контексту. Звичайно, партнер може вплинути на той образ, що з’являється в іншого. Систему знаків, зміст яких виявляється в образі, що одержує партнер, можна назвати самоподачею.

Хоче людина цього чи ні, усвідомлено вона вживає визначені знаки (надягає костюм, наприклад) чи неусвідомлено, все рівно система самоподачі, самопред’явлення існує і робить свій вплив на спілкування. Немає сумнівів, самопред’явлення також формується під впливом представлення про контекст спілкування і уявлень про світ, про людей, про себе. У результаті виходить наступна картина: спілкування визначається тим уявленням про партнера, що формується в сприйнятті.

Ця уява у великому ступені залежить від індивідуального багажу сприймаючого, але також і від його розуміння ситуації. Крім того, на образ партнера впливає його самоподача – система знаків, за які чіпляється сприйняття. Типові схеми формування першого враження Одним з важливих результатів психологічних досліджень формування першого враження було виявлення деяких типових схем, по яких будується образ співрозмовника і які в тому чи іншому ступені використовуються всіма людьми.

Побудова образа партнера по цих схемах іноді приводить до так званих ефектів першого враження чи систематичним помилкам соціального сприйняття. Найбільше часто застосовується схема сприйняття, що запускається у випадку нерівності партнерів у тій чи інший сферах – соціальній (різний соціальний статус), інтелектуальній, нерівність позицій у групі (груповий статус) і т. п. У залежності від пропонованого статусу людини змінюється до неї відношення. При зустрічі з людиною, що перевершує нас по якомусь важливому для нас параметру, ми оцінюємо її трохи більш позитивно, чим було б, якби вона нам дорівнювала.

Якщо ж ми маємо справу з людиною, яку ми в чомусь перевершуємо, то ми недооцінюємо її. Дуже важливо, що перевага фіксується по якомусь одному параметру, а переоцінка (чи недооцінка) відбувається по багатьом параметрам. Домовимося надалі називати такого роду помилки в спілкуванні дією фактора “переваги”. Не менш важливими є помилки, зв’язані із “загальною естетичною виразністю людини”, тобто з тим, чи подобається нам зовні наш партнер по спілкуванню чи ні.

Помилки полягають у тому, що якщо людина нам подобається (зовні!), то одночасно ми схильні вважати її більш гарною, розумною, цікавою і т. д., тобто знов-таки переоцінювати багато чого з її психологічних характеристик. Наприклад, в одному з експериментів учителям були запропоновані для оцінки “особисті справи” учнів. Перед ними ставилася задача визначити рівень інтелекту школяра, відношення його батьків до школи, його плани в змісті подальшої освіти і відношенні до нього однолітків.

Секрет експерименту був у тому, що усім давалася та сама особиста справа, але до неї додавалися різні фотографії – одна свідомо приваблива, а інша свідомо неприваблива. Виявилося, що “привабливим” дітям, за інших рівних умов, учителі приписували більш високий інтелект, намір поступити в коледж, кращий статус у групі однолітків, батьків, що більше займаються їх вихованням. Також особливим моментом у спілкуванні є те, що позитивне відношення до нас зі сторони співрозмовника породжує сильну тенденцію до приписування позитивних властивостей і відкиданню (чи неуважності) негативних, і, навпаки, – явне негативне відношення викликає стійку тенденцію не зауважувати позитивних сторін партнера і виділяти негативні. Так проявляється дія фактора “відносини до нас”. Сприйняття будь-якого співрозмовника одночасно і вірне і невірне, правильне і неправильне, воно більш точне у відношенні головних у даний момент характеристик, по яких ми будуємо поведінку, і менш точне у відношенні інших.

У міжгруповій взаємодії схематичне, стереотипне сприйняття найчастіше буває виправдане і приводить до потрібних результатів, оскільки воно в даному випадку правильне. Ситуації першого знайомства відносяться саме до міжгрупового рівня спілкування, оскільки для людей як соціальних істот головне – визначення питання про групову приналежність партнера. Помилкою же є те, що стереотипізація викликає визначену оцінку невідомих, “тих, що не відносяться до справи” властивостей і якостей, що може привести до неадекватного спілкування за межами ситуації першого враження, коли спілкування стає міжособистісним і буде потрібна точність у визначенні саме цих психологічних якостей. У даній роботі про психологію спілкування, та психологічні бар’єри в спілкуванні важливо знати ті психологічні моменти, за які зачіпається та чи інша схема по фактору “переваги”, “привабливості” чи “відносин до нас”.

Розглянемо їх. Фактор “переваги”. Для того щоб подіяв фактор “переваги” і ми застосували відповідну схему сприйняття – переоцінили якісь характеристики людини, яка перевершує нас, наприклад, по соціальному статусу, нам треба спочатку цю перевагу оцінити. Яким чином людина це робить? По яких ознаках ми можемо судити про перевагу людини в соціальному стані, наприклад, в інтелектуальній сфері?

Дослідження показують, що для визначення цього параметру в розпорядженні людини є два основних джерела інформації: 1) одяг людини, усе зовнішнє оформлення, включаючи такі атрибути, як окуляри, колір волосся, нагороди, коштовності; у певних випадках розглядається навіть такий “одяг”, як машина, крісло, оформлення кабінету і т. д.; 2) манера поведінки людини (як сидить, ходить, розмовляє, куди дивиться і т. д.). Зрозуміло, що, крім цих двох ознак, у нас нічого і немає (якщо, звичайно, не розглядати випадок, коли нам попередньо вірогідно відомо про перевагу). Ці елементи служать знаками групової приналежності і для самого “носія” одягу і “автора” поведінки, і для навколишніх його людей.

Розуміння свого місця в тій чи іншій ієрархії, групі, у всій системі суспільних відносин, а також положення інших людей багато в чому визначають спілкування і взаємодію. Тому виділення переваги якимись зовнішніми, видимими засобами завжди дуже істотно. Фактор привабливості.

Сприйняття привабливості – це процес тієї ж природи, що і сприйняття переваги, тобто соціальної природи, а отже, і механізми їх повинні бути схожі. Звідси – знаки привабливості треба шукати не в тому чи іншому розрізі очей чи кольорі волосся, а в соціальному значенні тієї чи іншої ознаки, що служить знаком привабливості. Адже є схвалювані і не схвалювані суспільством чи конкретною соціальною групою типи зовнішності. І привабливість – не що інше, як ступінь наближення до того типу зовнішності, що максимально схвалюється тією групою чи групами, до яких ми належимо. Фактор відносин до нас.

Знаком відносин до нас, що запускає відповідну схему формування враження, є усе, що свідчить про згоду чи незгоду партнера з нами. Психологи Каррі і Кені, виявивши думку опитуваних по ряду питань, знайомили їх з думками по тим же питанням, що належать іншим людям, і просили оцінити цих людей. Пропоновані думки варіювалися від повного збігу до повної розбіжності з позицією випробуваних.

Виявилося, що чим ближче чужа думка до власної, тим вища оцінка людини, що висловила цю думку. Це правило мало і зворотну силу: чим вище оцінювався хтось, тим більша подібність його поглядів із власними від нього очікували. Переконаність у цьому передбачуваному “спорідненні душ” настільки велика, що розбіжностей з позицій привабливого обличчя випробувані попросту не схильні зауважувати.