|  | 

Збірка Євгена Маланюка “Стилет і стилос”

У одній із перших своїх статей “Ранній Шевченко” (1933) Є. Маланюк писав, що геній завжди прямує до найповнішого розкриття своєї особистості, до створення власного “космосу”. Тому і живе часто відразу в кількох добах і йде в кількох напрямках. Ці слова можна віднести й до самого Маланюка, який, хоча і був поетом глибоко автобіографічним, але його світогляд, філософію творів важко убгати в чітко окреслені рамки.

У назві ранньої збірки “Стилет і стилос” (1925) Євген Маланюк одночасно і об’єднав, і розділив ці різні поняття. Стилет – це короткий гострий ніж, який легко вихопити і застосувати у ближньому бою. Стилос – гостра дерев’яна паличка, якою у давнину видряпували тексти на залитих воском дощечках. Митець повинен був обрати щось одне. І він став поетом-воїном, поетом-борцем. Його стихією була боротьба, рух, дія, порив, степи і простори, а в житті і в творчості важило одне – воля і характер.

Він кидає виклик “брутальному” й “темному”, розбиває “слизьку людську площину”. Життєвий і творчий шлях Маланюка не був укритий квітами, та він ніколи не зламувався, не переживав криз, творчих зривів чи довгих мовчань. Поезія завжди була для нього найважливішим у житті, бо тільки через поетичне слово він міг передати свою синівську любов до далекої України і свою злість на слабкість батьківщини, на її небажання захистити своїх дітей, які змушені були покинути рідну землю.

Поезія давала полегшення й розраду, можливість поділитися своїми думками й почуттям хоча б із папером, розповісти, чому воїн став поетом.

І ти, нащадче мій, збагнеш, Як крізь тисячолітній порох Розгорнеться простір без меж. Збагнеш оце, чим серце билось, Яких цей зір нагледів мет, Чому стилетом був мій стилос І стилосом бував стилет.

(“Напис на книзі віршів”) Вийшовши на поетичне поле, Маланюк бачив перед собою два шляхи: на одному поклоніння красі, яка вабить сном солодких таємниць, а на другому – безмежні простори і галас бою. Він поєднав у своїй творчості обидва ці шляхи. Є. Маланюк увійшов у літературу як “залізних імператор строф”, “гладіатор нещадних рим”, “тверезий варяг”, завжди суворий і зосереджений. Але в першій його збірці “Стилет і стилос” ми бачимо, що перед нами постає поет з чистим і дуже вразливим серцем. У творі “Мартівські іди” він пише про приреченість людства:

Регоче сатана, Що злом стає добро і винний знов невинний, І ядом осені отруєна весна. Але для Маланюка незаперечним стає доказ: І все ж таки: в началі було – Слово! І все ж таки начальний дух – любов!

(“Істотне”) По-різному сприйняли критики збірку Маланюка “Стилет і стилос”. Дехто вва-жав, що твори аж занадто сухі, у них відсутні живі соки творчих сил. Але це був перший дарунок української еміграції українській літературі.

Ця книга засвідчує висоту й самоту талановитого вигнанця – Євгена Маланюка.




Збірка Євгена Маланюка “Стилет і стилос”