|  | 

“Згоріть у житті – єдине щастя!” (Олександр Олесь) – Олександр Олесь (1878 – 1944)

Підручник Українська література 10 клас

ХХ Століття

Олександр Олесь (1878 – 1944)

“Згоріть у житті – єдине щастя!” (Олександр Олесь)

У річищі розвитку західноєвропейської символістичної драматургії яскраво розвивався Олександр Олесь, виступаючи провідником символістських форм в українській драмі. У п’єсах він залишився неперевершеним ліриком, висвітливши духовне обличчя героїв, протиставивши антигуманиий світ їх світлим мріям і сподіванням. Він поєднав символістську поетику з неоромантичним змалюванням героя, що засвідчила новаторська книга “Драматичні етюди” (1914).

Олесь-символіст утвердив новий жанровий різновид драми – драматичний етюд.

Драматичний етюд (франц. etude – вивчення, нарис) – невеликий, як правило, одноактний віршовий чи прозовий драматичний твір, в якому представлено епізод чи фрагменти світу, а дійові особи зображуються лаконічно, пунктирно, стаючи образами-символами. Драматург, відкидаючи приземленість, створює філософсько-ліричні настроєві “картинки” життя і виявляє в них загальнолюдські цінності. Талановитим представником цього жанру був Олександр Олесь: “Трагедія серця”, “Осінь”, “При світлі ватри”, “На свій шлях”, “По дорозі в казку”.

Драматичний етюд “По дорозі в Казку” було написано в час розгулу чорносотенної реакції в Росії, в якій будь-який вияв свободи немилосердно придушувався. В умовах тиранії Олександр Олесь плекає світлий шлях свого народу у весняну казку, в якій панують ідеал волі, краси і духовної досконалості людини. Головна ідея драматичного етюду – заклик народу не зневіритись у перемозі, відстоювати ідеали свободи, боротися за людей і жити в ім’я волі рідного краю.

Проблематика твору. У драматичному етюді порушено проблему ватажка і натовпу, який відкидає свого вождя, бо не спроможний збагнути ного ідеї. Водночас автора хвилюють питання протиріч між духовністю людини та бездуховністю, моральністю і ницістю, засліпленістю натовпу, мрією і реаліями життя.

Твір містить філософські мотиви, відтворює складний шлях людства до світлої Казки. У художньому світі етюду образ Казки багатовимірний; передусім утверджує духовне начало людини і народу, яке є гарантом свободи і краси. Казка символізує ідеал, до якого прагне людство.

Вона уособлює щастя, якого жадає людина, утверджує її право на боротьбу з силами темряви в ім’я правди і світла, її беззастережну віру в красу і добро, яке завжди чекає на неї попереду, сприяє найкращим пориванням душі, звільненню від низьких інстинктів, рабської психології.

Дія в драматичному етюді відбувається в умовних обставинах – у хащах темного лісу. У творі немає реальних ознак часу. Ремарки стислі й лаконічні: “Ліс.

Ніч. Сплять, збираються спати. Убрання не мас ознак нації й часу”.

За допомогою прийомів художньої умовності драматург досяг широких узагальнень, філософського трактування світу і людини в ньому, а його символи несуть художню правду щю жорстокість світу, виявляючи в художніх образах глибокі етико-моральні проблеми буття: життя і смерті, любові й ненависті, добра і зла, віри і безвір’я.

Своєрідність побудови. Композиція драматичного етюду фрагментарна: представлено три символічні картини. У першій змальовано вбоге і жалюгідне життя людей, які заблукали у темному лісі й довгий час мешкають у ньому. Одяг їх перетворився на лахміття. Люди немов дичавіють, пасивно приймають Долю, скорились невідомій і страшній силі, що існує поза їхньою волею.

Ця безлика маса не бачить надії на визволення, але найгірше те, що живе без сонця і мрії, стоїть на одному місці. У цій Юрбі знайшовся Він, ніжний душею і вразливий герой, який мріє знайти дорогу до світла. Він сповідує гуманізм дії. Його ідеалом є орел – символ борця за свободу: “Орли літають над землею, орли з-під хмар клекочуть і, наче дзвоном, клекотом до себе кличуть. Одних з землі здіймають, другим запалюють серця, на третіх жах наводять”.

У другій частині драматичного етюду Юнак намагається знайти дорогу до Казки – вимріяної символічної країни краси, гармонії, братерства, свободи. Йому вдається захопити Юрбу цією ідеєю, спонукаючи людей до пошуку країни, де сяє Сонце, панує гармонія і немає пітьми, зла і лиха. Починається важкий похід крізь хащі лісу до мрії. Третя картина показує безсилля, втому і розчарування натовпу в поході, втрату ним надії і віри. Юрбу охоплюють засліплення, ненависть до поводиря, озвіріння, що призводить до розправи над ним.

Побитого і знесиленого Юнака розгнівані люди залишають напризволяще і повертаються у хащі лісу до свого колишнього існування, занурюючись у свої повсякденні клопоти і рабський стан.

Важливу композиційну функцію у розгортанні сюжету відіграють діалоги і полілоги, які увиразнюють експресію мовлення, динамізують розвиток дії. Герої окреслюються пунктирно. Вони стають символом, уособленням певного почуття чи настрою – страху, передчувань, зневіри, безнадії, заглибленості у шляхетну мрію. Герої етюду Він, Дівчина, Юрба, Хлопчик мало індивідуалізовані – це носії загальнолюдської моралі й поведінки. Переважає у творі не драматичне, а ліричне начало.

Етюд написано ритмічною прозою, що створює особливу тональність інтонацій, крику душі, плачу, горя знедоленої маси. Емоційне напруження підсилюють явища природи – гомін лісу, рев диких тварин. Естетичну функцію виконують статичні, скульнтурно-викінчені мізансцени, майже обрядово-культова, хорова манера декламування.

Такою сюжетно-композиційною організацією твору драматург прагнув осмислити загальнолюдські проблеми, які стосуються не тільки українців, а людства загалом.

Опанас Заливаха. Пієта. 1985

Міжпредметні паралелі. Твір Олеся “По дорозі в Казку” тематично перегукується з п’єсою Генріка Ібсена “Бранд”, в якій змальовано образ безкомпромісного героя-поводиря, який не домігся своєї мети, його розлад з оточенням. їхні твори об’єднує ідея, що лише глибока віра в торжество духу і добра, стійкість вождя народних мас є запорукою історичного поступу. Драматичний етюд Олеся своїм символізмом споріднений із драмою Гергарта Гауптмана “Затоплений дзвін”, в якій порушено проблему взаємин героїчної особи з Юрбою і непорозуміння між ними.

Ще більше своєю символістською поетикою зближується твір українського автора з драмами “Сліпці”, “Синій птах” Моріса Метерлінка, де образи сліпців символізують людство, острів – життя, поводир – безсилу науку, невідворотність припливу – неминучість смерті, чиїсь сліди на березі моря – ілюзії життя. Ідея “сліпоти” та обмеженості маси звучить яскраво у творі “По дорозі в Казку”.

Смисловий вимір образу Юрби. Ви вже знаєте, що тема юрби і героя знайшла художнє втілення в трагедіях “Сава Чалий” Івана Карпенка-Карогота Миколи Костомарова, романах “Борислав сміється”, “Перехресні стежки” та поемі “Мойсей” Івана Франка. Образ Юрби в драматичному етюді Олександра Олеся змальований непривабливими фарбами і нагадує скупчення сумирних безсловесних істот: “їм очі зав’яжи на цілий рік, вони мовчатимуть, аби їм хліб дістати можна вільною рукою.

Удар їх батогом, – вони не закричать від гніву. У очі плюнь і дай їм шеляг – вони тобі устами припадуть до рук”. Доповнено образ Юрби репліками про те, що маса пасивна, звична до темряви, тобто неволі, тому й не прагне змінити своє беззмістовне існування. Бездуховне начало охопило натовп, привело до примітивної жорстокості, тупості.

Натовп – це люди без облич, без індивідуальних рис, знеособлений загал, неспроможний на шляхетні поривання навіть в ім’я майбутнього своїх дітей. Своєму поводиреві вони кажуть: “До сонця кличеш ти, для нас дорога ця далека”. Маса не вірить у майбутнє, прийдешню Казку, живе цьогочасними меркантильними інтересами, не думаючи про майбутнє.

Отже, узагальнений образ Юрби символізує моральну й духовну “сліпоту” людства на шляху до прогресу.

Образна система. “По дорозі в Казку” – центрогеройний твір, тобто драматичний сюжет розвивається навколо головної дійової особи, змальовується складна картина буття героя і світу. В центрі художньої картини драматичного етюду зображується Він, юнак-ідеаліст, який сповідує гуманістичний ідеал: людяне начало має перемогти тільки в боротьбі зі злом, подолавши закостенілість душ, знищивши темряву і неволю через активну дію. Герой має промовисте походження: син кобзаря, наділений здатністю сіяти духовність і добро, захоплювати маси натхненним словом, передвіщати майбутнє.

Хоча в уявленні примітивно мислячої Юрби Він неспроможний принести користі громаді, герой реалізує своє покликання: духовно підносити загал, вселяти у нього віру в ясний день, що настане у Казці, до якої потрібно прямувати.

Попри символістську заданість героя, Олександр Олесь моделює його характер у різних ситуаціях, у стосунках з Дівчиною, яка першою повірила в Його визвольну місію, у взаєминах з Юрбою, від якої Він відчуває недовіру до себе, чує сміх і кпини. Особливо розкривається Його небуденна, ніжна душа в монологах, діалогах з Дівчиною. Драматург майстерно застосовує зізнання Юнака, розкриває смисл Його мрії, показує героя не тільки емоційно-ліричним, а й іронічним (у сцені суперечки про шевця: “Твій швець нікого не здіймав з землі угору, нікого і не кликав”).

Герой наділений альтруїзмом (“в тебе серце добре, як в дитини”), тобто природною добротою, активним ставленням до світу, цілеспрямованою дією, пошуком. Він спроможний витримати будь-які випробування на шляху до Казки: “Я поведу вас, я йтиму пер ший. Ви візьміть кілки, а я розкрию груди і вільними руками терени колючі буду розгортать. Там день, блискучий день, я бачу, і ви, ви всі мене не зможете спинить”.

Такою самопожертвою герой нагадує легендарного Данко, який вирвав своє серце з грудей, що засіяло як факел, освітлюючи шлях народу до майбутнього. По дорозі в Казку герой Олеся виголошує свої ідеали: “Згоріть у житті – єдине щастя! І ми всі горимо, як факели вогняні. Погляньте навкруги! Хіба не бачите, що стало вже ясніше, що ніч страшна боїться нас і гине.

То наші душі і серця горять і ніч осяюють собою”. Отож полум’яний борець з пітьмою і неволею стає вождем, володарем душ людей, ведучи їх в омріяне майбуття.

Олена Кульчицька. По дорозі до Великого. 1926

У творі Олеся символічний образ провідника не перетворюється на маріонетку, як у деяких п’єсах Моріса Метерлінка. Олесевому героєві властиві впевненість у святій місії визволення народу і сумніви, розчарування, а тому Він вагається, чи спроможна Юрба дійти до Казки. До того ж Юрба жорстоко кепкує з Нього, вселяючи в душу зневіру й непевність. Юнак жахається озвірілої маси: “Так ви не люде, а страховища якісь?!

Я вас… боюсь”. І це говорить мужній борець, який сміливо вів Юрбу через кущі тернові, а з “левами поводився, як з псами”, був найдужчим. Для змалювання мужнього образу провідника драматург вживає казкову гіперболу: “Ти не боявся ні грому, ні вітрів, і блискавки безсило падали об мідь грудей твоїх нелюдських”. Відчувається психологічна і громадянська неспівмірність героя і Юрби, протилежність ідеалів, які вони сповідують, а тому конфлікт між ними неминучий. Герой Олеся зазнав поразки через зневіру в ідеал, непослідовність, втрату душевної рівноваги. З’ясувалося, що Його найстрашнішим ворогом була інертна тупа Юрба, темної сили якої не витримав Юнак.

Відчувши Його хитання і невпевненість у собі, маса відступає від Нього, виявляє злісність, засліпленість, упертість.

Художній світ драматичного етюду витканий із символіки. У моделюванні образу вождя Олесь використав християнську символіку. Вінок з червоного маку і терену, яким вождя уквітчує Дівчина, символізує пролиту кров і жертовність. Драматург звертається до образу-архетипу Христа, якому люди одягли на голову терновий вінок і якого розп’яли на хресті.

Хресний шлях героя Олеся поєднує тимчасове і вічне, низьке і високе. Побитий камінням, Він стікає кров’ю і вдивляється в невідоме. Його терновий вінок є знаком, що пов’язує світ духовності й темряви, земний та ірреальний виміри буття, світ добра і зла.

Спочатку Його зір охоплює земний горизонт, світ матеріальний, темний і бездуховний, а відтак – закостенілий, прирікши героя на страждання. Спрямованість погляду пророка вгору, до неба, символізує світ духовний, вимріяний ідеал Казки. Згори, з небесного світу, сходить Хлопчик у білому вбранні, почувши стогін людини, поспішає їй допомогти. Він повідомляє пораненому, що прийшов з узлісся, з Казки, і має намір зірвати квітку розквітлої папо

Роті. Він підтверджує правдивість ідеї, яку сповідував Юнак. В українській міфології папороть символізує щастя, безсмертя народного волелюбного духу.

Для провідника Хлопчик – це символ здійсненої мети Юнака, образ Божого вісника.

Фінал драматичного етюду пройнятий філософським оптимізмом. Провідник, прийшовши до тями після розправи над ним Юрби, вражений звісткою, що Казка таки існує, намагається переконати у цьому і і інших: “Люде! Люде! Брати мої! Я вис довів!

Ще два три крони! Люде!., о Та голосу його уже ніхто не чує. Проте ця сцена навіює не тільки песимізм, а й вселяє віру, що хлопчик з квіткою щастя підхопить естафету Поета і понесе до людей, аби пробудити їхнє сумління і привести в Казку.

Отже, художній світ Олександра Олеся сповнений неповторних образів та картин буття України, що утверджували єдність національних і загальнолюдських ідеалів. Його символістська і неоромантична естетична концепція світу і героя збагатила українську літературу. Громадянська, пейзажна, інтимна, філософська лірика, проза, публіцистика, драматургія складають його неоціненний внесок у духовну скарбницю народу.

Сучасним читачам імпонують у творах поета патріотизм, громадянська позиція, неповторна краса українського слова, щирий ліризм, елегійність і життєрадісність, які примушують замислитись, у чому полягає краса людини, що означає любити життя, бути відданим Вітчизні.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)


Твір на тему: “Згоріть у житті – єдине щастя!” (Олександр Олесь) – Олександр Олесь (1878 – 1944)




“Згоріть у житті – єдине щастя!” (Олександр Олесь) – Олександр Олесь (1878 – 1944)
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email