|  | 

Життя всієї Франції очима одного героя – РОМАН “ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ”

СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)

РОМАН “ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ” – ШИРОКА ПАНОРАМА ЖИТТЯ ФРАНЦІЇ ПЕРІОДУ РЕСТАВРАЦІЇ

Життя всієї Франції очима одного героя

Здавалося б, Стендаль вирушив у путь уторованою стежкою, адже його твір – це добре відомий “роман одного героя”, у центрі якого – єдиний персонаж і з ним пов’язаний розвиток сюжету (недаремно початкова назва твору – “Жульєн Сорель”). Особлива увага автора до головного персонажа, його світосприйняття та оцінки подій уже на той час була традиційною. У такому типі романів усі події, проблеми й персонажі подані крізь призму сприйняття героя, читачі дивляться на все зображуване неначе його очима.

Тому успіх твору багато в чому залежить від майстерності автора у виборі героя. Скажімо, О. Пушкін, М. Лєрмонтов і М. Гоголь, геніально відчувши дух своєї епохи, вихопили з розмаїття людських типів своїх “героїв часу” (відповідно – Онєгіна, Печоріна й Башмачкіна), і завдяки цьому їхні твори цікавлять читачів і нині.

Треба визнати, що свого героя Стендаль вибрав геніально. Це молодий плебей, син теслі, Жульєн Сорель, який був наділений непересічними талантами. В інший історичний період, коли життєвий успіх людини більшою мірою залежав би від її особистих якостей і чеснот, а не від походження, можливо, на нього б чекала блискуча кар’єра. Ті часи були не такими вже й далекими, про них ще добре пам’ятали Стендаль і його сучасники: відкиньте від часу створення роману два десятиліття – і ви отримаєте 1810-і роки, часи перемог Наполеона, який, на думку родовитих європейських аристократів, був вискочнем, вивищився завдяки революції, а в інший час, мабуть, залишився б нікому не відомим лейтенантом артилерії.

Отже, героїчний час потребував і спричинив появу героїчних особистостей.

Проте у Франції в добу Реставрації ситуація змінилася докорінно. До влади повернулися аристократи (адже Реставрація – це відновлення монархії), свого часу налякані революцією, з притаманними їм “аристократичними забобонами”. Людину знову стали цінувати не за її особисті якості й чесноти, а за походження – чим довший у неї був родовід, тим коротший шлях до успіху. Ось як, наприклад, абат Пірар, повчаючи Жульєна перед черговим “кар’єрним стрибком” – уходженням до кола паризьких аристократів, характеризує дружину маркіза де Ла-Моля, а також її “критерії оцінки” людей: “Ви побачите там пані маркізу де Jla-Моль.

Це висока білява жінка, дуже побожна, погордлива, надзвичайно ввічлива й зовеш нікчемна. Вона – дочка старого герцога де Шона, який уславився своїми аристократичними забобонами. Вона навіть не вважає за потрібне приховувати, що єдина заслуга, гідна поваги в її очах, – це мати у своєму роду предків, які ходили в хрестові походи” (тут і далі текст подано в перекладі Є. Старинкевича).

Хроніка (від грец. chronikos – пов’язаний із часом) – літопис, вид історичного твору, у якому найважливіші події того чи іншого періоду викладені в хронологічному порядку. Найдавнішими хроніками можна вважати Книги Царств з Біблії.

У середні віки хроніки (у русичів – літописи) велися, як правило, ученими монахами. На відміну від історичної літератури, де на першому плані зображені характери персонажів, вплив історії на їхню долю та історичний колорит, у хроніках передовсім зображується плин часу, тобто епоха стає головним героєм твору. У пізніші часи письменники часто використовували події хронік як джерело літературних сюжетів чи стилізували свої твори під них.

Це давало змогу замислитися над надзвичайно важливою проблемою: що переборює людина перед лицем історії? Це філософські питання ми можемо знайти не лише в історичних хроніках В. Шекспіра, а й у його трагедіях “Макбет” і “Гамлет”, сюжети для яких він знайшов у “Хроніці Англії, Шотландії та Ірландії” Р. Холіншеда та данському літописі Саксона Граматика.

Джерелом сюжету для романів-хронік на сучасну для автора тематику може бути газетна стаття (як це сталося зі Стендалем при виникненні в нього задуму роману “Червоне і чорне”). Завдяки хроніці у творі постає система включення реального, історичного часу у вигаданий сюжет.

Саксон Граматик (Saxo Grammaticus) (бл. 1140 – між 1206 і 1220 р.) – данський історик, священик. Склав одну з перших данських хронік латинською мовою “Діяння данців” (“Gesta Danorum”). Хроніка складається з шістнадцяти книжок, причому в дев’ятьох подано скандинавські перекази, у тому числі й славнозвісна легенда про Амлета. Праця Саксона Граматика вперше була надрукована в 1514 р. у Парижі.

Про життя хроніста майже нічого не відомо.

Проте подібні критерії ставлення до людей притаманні не лише цій “аристократично забобонній” жінці. Її син, дев’ятнадцятирічний граф Норбер, якого нав’язують Жульєну в “друзі”, сповідує ті самі принципи: “Молодий граф де Лa-Моль спочатку зневажатиме вас, бо ви тільки міщанин, а його предок був придворним і мав честь бути страченим на Гревській площі двадцять шостого квітня тисяча п’ятсот сімдесят четвертого року за якусь політичну інтригу”.

Виникає закономірне запитання: що ж робити тим мільйонам людей, у яких поміж пращурів не було не лише хрестоносців, а й жодної людини, яка б додавала до свого простого прізвища “вивищувальну” частку “де”? Хіба що приєднати її так, як це зробив видатний французький письменник-реаліст Оноре де Бальзак, чий дід, селянин, на прізвище Бальса, почав облагороджувати його, переінакшивши на Бальзак. Проте так таланить не всім.

Отже, що мав робити син простого вер’єрського теслі Жульєн Сорель? У нього не було шансів на гідну самореалізацію та достойну кар’єру через своє “низьке” походження. У кінці твору гордий плебей кидає виклик кастовому суспільству: “Перед вами селянин, який повстав проти низькості свого стану”.

Така ситуація в романі була виграшною. Адже в згаданій неможливості реалізувати талант юнака прихована потужна сила “бомби конфлікту”, яка й вибухнула в кінці твору. Причому пролунала не лише пострілами Сореля в пані де Реналь у церкві (хоча це вже жахлива ситуація), а й також його полум’яним фатальним монологом на суді про несправедливість тогочасного французького суспільства.

Саме тут і спрацювала формула “Хроніка XIX століття”: згаданий конфлікт стосувався не тільки Жульєна, це був конфлікт епохи.

До того ж Стендаль нічого не вигадував, оскільки прочитав у “Судовій газеті” замітку про випадок, що плебей Антуан Берте вистрелив у церкві в колишню коханку. А далі все було справою письменницького таланту. А оскільки автор мав талант непересічний, то й фрагмент кримінальної хроніки він підніс до рівня літературного шедевра. Це яскрава ілюстрація джерел і механізму реалістичної творчості, коли письменник не лише зображує героїв і події свого твору “як у житті”, а й запозичує, вихоплює їх безпосередньо. із середовища самого життя. Це і є реалізація настанови про “щирість у творчості”, якої вимагав від митців-реалістів Ж. Шанфльорі – теоретик цього напряму (крім того, “батько” терміна “реалізм”) у відомому вислові: “Стискайте ваше серце і, як губку, вичавлюйте його в чорнильницю”.

Тож не випадково з наведеною думкою теоретика реалізму суголосний епіграф до роману “Червоне і чорне” – слова Дантона: “Правда! Сувора правда!”

Роман “Червоне і чорне” називають панорамою життя всієї Франції: Стендаль майстерно будує сюжет, використовуючи прийом градації (поступового наростання). Він проводить Жульєна Сореля – вище й вище – сходинками його кар’єри (тому твір Стендаля – це ще й “роман кар’єри”). Кар’єрний злет сина теслі розпочинається у Вер’єрі, де він став гувернером дітей мера містечка пана де Реналя, продовжується в значно більшому місті Безансоні, де юнак здобуває духовну освіту, а закінчується в Парижі, у домі одного з найвищих сановників Франції – маркіза де Ла-Моля. Це дало змогу зобразити побут, мораль і звичаї різних верств суспільства як у провінції, так і в столиці держави.

Варто також відзначити особливу майстерність письменника, що полягає в глибині проникнення в психологію (знаменитий “психологізм Стендаля”) усіх без винятку суспільних прошарків: від селян і дрібних міщан до провінційних і столичних аристократів. Таку широту охоплення життєвих явищ називають панорамністю, або панорамою (від грец. pan – усе і horame – огляд).

То що ж побачив читач у романі Стендаля?




Життя всієї Франції очима одного героя – РОМАН “ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ”