|  | 

Життєстверджуючі мотиви в ліриці В. Симоненка

Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі З розплющеними 28-літніми очима… М. Вінграноеський Василь Симоненко – це поет молодості й краси життя, поет ніжний і гнівний, люблячий і здатний до ненависті. Рядки його поезій вражають інколи різким переходом від ласкавості до жорсткості, від ніжних епітетів до вражаючих своїх сарказмом метафор. Чи не найкраще любов до життя і тривога за нього висловлена поетом у його творі “Кирпатий барометр”, тому я і хочу зосередити увагу саме на ньому, розкриваючи запропоновану тему. “…Незважаючи на те, що мене щоднини грабує газета, я таки примудрився вшкварити поганеньку поему”, – так з притаманною йому самокритичністю писав Симоненко про “Кирпатий барометр” у листі до свого друга, черкаського поета Миколи Негоди у 1962 році.

Та поет був несправедливий до себе, бо створив справжній шедевр. Поема “Кирпатий барометр” незвичайна за своєю композицією, це поема-цикл, що складається з частин, які мають окремі назви: “Замість вечірньої молитви”, “Погрози ночі”, “Ранок”, але тісно пов’язані між собою спільним сюжетом та персонажами, а також єдиним почуттям і художньою ідеєю. Почуття, яке проймає поему – це батьківська тривога за маленьку дитину, “кирпатого барометра” – синочка.

Ось як лагідно батько говорить до нього на початку твору: Ти лежиш іще впоперек ліжка – Ну до чого мале і чудне! А до тебе незримі віжки Прив’язали цупко мене. Кажуть, носа ти вкрав у баби, Губи й ноги забрав мої, Взяв у матері синю звабу І в очах своїх затаїв.

Спи, грабіжнику мій кирпатий. Сумнів диханням розігрій, Я тобі стану в голови слати Найніжніші подушки мрій. І сидячи над заснулою дитиною, батько роздумує, що очікує його сина в майбутньому, турбується про його долю, його думи “розійшлися в дозори”, ніби охороняючи дитину.

Мотив, який використав Василь Симоненко у своїй поезії, традиційний для української літератури, але, як правило, у різних авторів змальовується мати, яка *ад колискою дитини замислилася про її мабутнє. Тут же над дитиною сидить батько як охоронець, невсипущий страж. Батько стривожений, бо: Над народами, над віками Встало горе, мов чорний гном.

Торохтять бойові тамтами Над прозорим дитячим сном. Але батькова тривога не спить, а “встає проти кривди й злоби”, щоб дитина могла спати спокійно, а совість батькова та інших батьків “ладнає гармати проти підлості і обмов”. Вночі навколо сплячої дитини збираються різні персонажі: пітекантропи, генерали, привид.

Всі вони висловлюють різні думки щодо сенсу існування, вони сперечаються з батьком, та ранок розсуджує їх. Не може перебороти батькову опіку ні всесвітній жах, ні генерали з їхніми гарматами, ні страшний привид, тому що батьківська любов всесильна. У вигляді пітекантропів поет змальовує усіх “вузьколобих” потвор, що живуть не своїм розумом, а пустими гаслами, що вважають себе “від глузду вільними” і тому сіють навколо себе жах і запустіння. Генерали втілюють у поемі войовниче руйнівне начало, те, яке поет так ненавидів, бо воно нищило життя.

Симоненко не пробачав політикам, що розпалювали війну тільки задля своїх амбітних планів. Вони погрожують батькові тим, що й син його буде затягнутий війною: Не цяцьками – ракетами бавимо, А життя не вертає назад – Син ітиме з очима кривавими Крізь гарячий атомний чад. Привид же уособлює усіх вбитих безневинно дітей, що сталії жертвами амбіцій генералів, пустоголовості сучасних “пітекантропів”: Я – твій ровесник, пролісок надії, Розтоптаний жорстокістю нікчем, Я – син краси і голубої мрії, Я – автор ненаписаних поем. Тільки ранок розганяє страшні видіння батька, але всі нічні думки спонукають його відчути свою відповідальність за долю сина, за долю цілого покоління, тому що: Грядуть сини – барометри кирпаті, Вони за все спитають завтра нас.

У читача може виникнути питання: чому автор обрав для своєї поеми назву “Кирпатий барометр”. Адже барометр – це прилад для вимірювання атмосферного тиску, який чуйно реагує на зміну погоди. Так і дитина, немов барометр, реагує на зміну психологічної атмосфери, відчуває погане та добре. І дитина відчуває “погоду майбутнього людства”.

Поет дуже любив дітей, особливо коли сам став батьком, тому й відчуваємо ми всю гостроту батьківської турботи, його почуття відповідальності. У своєму щоденнику Симоненко писав: “Діти часом несвідомо говорять видатні речі…”. Отже, “кирпатий барометр” – маленька дитина – це надія батьків, цілого людства, і Симоненко відчуває це з притаманною йому загостреністю почування: Кирпатий мій! Дивлюся я крізь тебе У завтрашнє страдалиці Землі.

Я бережу для тебе її квіти, Тобі несу думок своїх вогонь, Для тебе запускаю на орбіти Ракети із порепаних долонь.




Життєстверджуючі мотиви в ліриці В. Симоненка