|  | 

Життєвий і творчий шлях – ВОЛТ ВІТМЕН

Життєвий і творчий шлях

Сивобородий патріарх американської поезії, прикутий до інвалідного візка, учасник і свідок бурхливих подій американської історії XIX ст., уособлення американського духу в найвищих його проявах… Вірші поета, сповнені пружної динаміки новітнього часу, бурхливого й мінливого, такі несхожі на сучасні їм європейські декадансні… Це Волт Вітмен – дивна постать, дивне життя, дивний поет…

Майбутній поет народився у звичайній родині, предки якої в пошуках кращої долі покинули рідну Голландію та подалися до Америки, їхній будинок стояв на березі океану, тож згодом поет пригадував: “Ще хлопчиком я мріяв написати щось про морське узбережжя, про той таємничий обрій, що розділяє, об’єднує, як у шлюбному союзі, непорушне й мінливе… про велике зіткнення дійсного з ідеальним…”

Його батько, тесля й будівельник, сподівався, що, названий на його Честь син Вальтер також зводитиме будинки. Проте він, називаючись Волтом, спробував опанувати не одну професію (з 16 до 21 року працював друкарем у Нью-Йорку, шкільним учителем на Лонг-Айленді, заснував і майже рік видавав місцевий тижневик “Лонг-Айлендер”), подорожував Сполученими Штатами Америки, ніде довго не затримуючись, до пуття нічого не навчився й за жив слави ледаря і дивака.

Мандри країною були чимось надзвичайно важливим і необхідним у грандіозному плані, який, здавалося, виношував Вітмен. За 1848 р. він пішки обійшов 17 штатів, легко заводив знайомства й викликав людей на відвертість, але сам ніколи не розкривав свого серця. Любив слухати, а сам мовчав. Працюючи газетярем, спробував себе в письменництві. Його перші спроби були невдалими.

Однак у 36 років Вітмен написав книжку, створення якої, здавалося, ніщо не віщувало. Цей філософський прорив духу називають “загадкою Вітмена”, убачаючи в ньому щось містичне.

Перше видання збірки “Листя трави” побачило світ у 1855 р. Автор брав участь у наборі та друкуванні свого твору й видав книжку в Нью-Йорку власним коштом (для покриття витрат він навіть продав свій будинок) і анонімно. Вона відкривалася “Піснею про себе”. “Прапор… почуттів, зітканий із зеленої тканини кольору надії”, який підняв у своїй збірці поет, вимагав особливого поетичного ритму. Верлібр був знаний у європейській поезії звичайно і до Вітме – на.

Проте американець дав йому друге життя. Якось поет сказав про вільний ритм: “Цей вірш як морські хвилі: вони то набігають, то відступають – променисті та тихі в ясний день, грізні в бурю; вони такі схожі, та все ж не знайдеш і двох однакових за розміром і силою”.

У Біблії є слова, які привертали увагу багатьох талановитих людей, зокрема й Вітмена: “Пророка нема без пошани, хіба лише у вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм”. Дивні вірші без звичних строф і рим Америка не сприйняла. Друзі відверталися від поета, плітки переслідували його, а родина вважала себе зганьбленою…

Через рік до другого видання збірки він додав 20 нових поезій, а в третьому (бостонському) виданні 1860 р. було вже 154 вірші. Так упродовж усього життя поет дописував єдину свою книжку, залишаючись лагідним і спокійним, за що й зажив слави “доброго сивого поета”.

Ліричний герой збірки – людина соціально активна, яка завжди перебуває у вирі життя. Однак сам Вітмен був не зовсім таким. Скажімо, він не воював проти рабства зі зброєю в руках, ате прихильність до ідеалів свободи втілена у творах поета. Відомим є фрагмент його “Пісні про себе”, у якій автор описує, як прихистив раба, що втікав на Північ. Закінчується цей уривок промовистою деталлю: “…кремнева рушниця стояла в кутку”.

Тобто в разі потреби зброю б застосовували.

“Нема пророка у своїй вітчизні…”?

“Вітмен – це класик”, – сказав про великого американського поета видатний ірландський драматург Джордж Бернард Шоу, висловлюючи усталену й нині аксіому. Однак у перші роки після видання збірки “Листя трави” до її автора ставилися зовсім не так. Американські критики мовчали, а майже всі, кому Вітмен подарував свою першу книжку, повернули її авторові. Навіть американський поет і філософ Р. У. Емерсон, який схвально відгукнувся про незвичні вірші, згодом почав кепкувати із себе, ніби вибачаючись за “помилкове” захоплення.

Книжку Бітмена вважали не вартою уваги, а коли в наступних виданнях автор доповнив збірку віршами про адамових дітей, його стали називати аморальною особою. Один поважний поет навіть кинув “хуліганську” збірку у вогонь…

Проте Волт Вітмен реалізував у повному обсязі заклик Емерсона, який своїм відомим гаслом “Довірься самому собі!” підкорив усю Америку: “Не сумнівайся, Поете, а твори! Скажи усім: “Це в мені, і це вийде з мене”! Обстоюй це вперто й неухильно, обстоюй, коли голос твій затремтить, а язик заклякне, обстоюй, коли тебе обпльовуватимуть і засвистуватимуть, обстоюй і борись!..”

Визнання до поета якось непомітно прийшло з-за кордону, з Великої Британії, де авторитет Болта Вітмена протягом усього його життя був значно вищий, аніж у його вітчизні – США. У вир громадянської війни між північними і південними штатами Америки В. Вітмен також потрапив випадково: у 1862 р. він поїхав до Віргінії шукати молодшого брата і знайшов його пораненого в шпиталі. Маленьке тоді містечко Вашингтон на річці Потомак, яка стала своєрідним кордоном між Півднем і Північчю, було переповнене пораненими. Людей, які б обслуговували армію, не вистачало.

Тоді поет почав працювати там писарем, а у вільний час – санітаром. Після закінчення громадянської війни В. Вітмен видав прозову книжку “Демократичні перспективи”, де висловив тривогу й стурбованість щодо духовного стану американського суспільства.

Уже згодом, коли поет став визнаним класиком, до його невеличкого будиночка в Кемдені (штат Нью-Джерсі) часто приїжджали гості, з якими господар був надзвичайно уважний і привітний, дарував автографи своїх віршів. Він погоджувався на друкування збірки за невеликі гонорари, чим були незадоволені його родичі, бо на книжках колись невизнаного поета можна було вже добре заробити…

На жаль, в останні десятиріччя життя Волта Вітмена розбив параліч, проте його могутній дух залишився незламним. У 1892 р. поета не стало. А на його могилі на високому пагорбі поставили гранітний пам’ятник, який він сам замовив…




Життєвий і творчий шлях – ВОЛТ ВІТМЕН