|  | 

ЗЛЕТ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

З другої половини XIV століття в Європі почався новий історичний період, який у XVI столітті стали називати добою Відродження, або Ренесансу (від слова renaissanse, що в перекладі з французької означає відродження). Так його називають і зараз. Хронологічні межі доби Відродження охоплюють лише два з половиною сторіччя – друга половина XIV століття – початок XVII століття, – але за цей час світ змінився невпізнанно.

До XIV століття католицька Європа була далекою та занедбаною окраїною цивілізованого світу, яка значно поступалася в розвитку своїм сусідам. Порівняно з культурним розквітом православної Візантійської імперії, витонченістю і цивілізованістю мусульманських держав, європейські досягнення виглядали величезним кроком назад від часів Давньоримської імперії.

Однак на кінець Зрілого Середньовіччя в Західній Європі розпочалися зміни, які швидко переросли в справжній економічний та культурний вибух. Це був початок доби Відродження – епохи небаченого досі розвитку науки, техніки, промисловості й культурного життя, який дозволив західним європейцям захопити світове лідерство.

Практично відразу першість невеличкої Європи стала очевидною, і найбільше цьому сприяло підкорення нею світових океанів. Після створення португальцями в XV столітті нового типу вітрильника (каравели), здатного йти проти вітру, європейці з’явилися в усіх куточках земної кулі і, використовуючи свою технічну та військову перевагу, стали диктувати умови практично всім народам світу.

Європейська першість, закладена в епоху Відродження, зрештою втілилася в європеїзацію більшості населення Землі – європейські цінності та європейський спосіб життя почали переймати навіть народи зі значно давнішими культурними традиціями. І процес цей триває донині.

Історична енциклопедія

Зміна світогляду європейців у добу Відродження

Найважливішою передумовою європейських досягнень доби Відродження став розвиток міст та міського життя в епоху Середньовіччя.

Містяни не мали спадкових привілеїв і всього у своєму житті досягали завдяки особистим якостям – розуму, кмітливості, підприємливості. Вони прагнули розвивати бізнес, поліпшувати умови свого побуту та урізноманітнювати дозвілля. Цих потреб не могли задовольнити люди, причетні до релігійних обрядів (духівництво), до військової справи (рицарі-феодали) чи до обробітку землі (залежні селяни).

Тому в Європі виник великий попит на інженерів, юристів, бухгалтерів, лікарів, вчителів, а також митців (архітекторів, художників, скульпторів, письменників).

Уперше після падіння Римської імперії в Європі з’явилася така велика кількість освічених людей, які здебільшого не належали до духівництва, а були світськими спеціалістами. З появою прошарку світської інтелектуальної еліти світогляд європейців почав докорінно змінюватися, і особлива роль у цьому процесі належала античній літературі.

Віднайдений в античній культурі ідеал гармонійної особистості справив на нову інтелектуальну еліту сильне враження і виявився настільки їй близьким, що з’явилася зухвала мрія відродити духовні цінності минулого після тисячолітнього “варварства”. (Звідси пішла і назва нової епохи – Відродження, тобто відродження античності.)

Як ви вже знаєте, у середні віки основою світогляду було уявлення про вроджену гріховність людини, її безпорадність та залежність від божественної волі. Однак уже в XIV столітті освічені європейці під впливом античної культури та літератури сформували інший погляд на сутність людини. Вони бачили її природу не гріховною, а доброчесною.

Потрібно лише розбити обмеження, накладені на людину церквою та феодальним суспільством, і тоді вона стане такою, якою є насправді, – гармонійною, творчою особистістю, здатного змінювати своє життя.

Нове філософське розуміння сутності людини стало провідною ідейною течією всієї доби Відродження й отримало назву гуманізм (від латинського слова humanus – людяний).

Така зміна світогляду вплинула і на європейську культуру – вона набула світського характеру та поставила в центр уваги не Бога, а його найкраще творіння – людину, назвавши її “мірилом усього”. Адже й справді, чого вартий світ без людини, яку, за Біблією, Всевишній поставив понад усім сущим на Землі? Невже звичайне земне життя істоти, яку Бог створив за образом і подобою своєю, вдихнув у неї безсмертну душу, заслуговує лише осуду?

Гуманістична культура почала утверджувати оптимізм, життєрадісне вільнодумство, критикувати духівництво та обстоювати рівність всіх людей, незалежно від походження Гуманісти вірили в людину і вважали, що кожен цілком здатен на самовдосконалення і вільну творчість. У зв’язку з цим виникає нове розуміння митця – він уже не сприймається, як у Середньовіччі, ремісником, рукою якого водить божественна воля. У ньому бачиться тепер вільний творець, який керується власного уявою і натхненням.

У добу Середньовіччя мистецтво й література мали практичне значення. Твори живопису, скульптури і літератури покликані були, зазвичай, зміцнювати віру та втримувати від гріховних вчинків. У добу Відродження відбувається усвідомлення того, що духовну цінність може становити й те, що викликає почуття захоплення.

У життя людей входять предмети, які мають не функціональне, а лише естетичне значення. Наприклад, картини вже не виконують суто релігійно-виховне завдання, а слугують окрасою приміщень. Адже яке використання в релігійному обряді чи в побуті може мати прекрасний портрет звичайної жінки, крім того, що дарує естетичне задоволення від його споглядання?

Змінюється ставлення людини і до навколишньої природи. Для пересічного середньовічного європейця вона мала значення метеорологічного фактора, що заважає або допомагає у веденні господарства (сонце – благо, мороз – зло). Своєю чергою, для освіченого середньовічного європейця земний світ був відображенням небесного, тому в тогочасних художніх творах зображені явища навколишньої дійсності мали символічне значення.

Освічена людина доби Відродження зрозуміла, що дійсність може бути цікавою сама по собі: явища природи не тільки лякають, а й викликають захват; лісові і польові пейзажі милують око, а квіти – не лише корм для худоби. Для гуманістів відкрилося нове розуміння навколишньої дійсності – вона теж може нести естетичну насолоду.

Література доби Відродження

Головна особливість розвитку літератури доби Відродження – це надзвичайна цікавість ренесансних митців до античної літератури. її авторитет був настільки високим, що всі освічені європейці вважали твори античних письменників неперевершеним взірцем для наслідування.

Під впливом античної літератури європейські письменники поставили в центр своїх зацікавлень людину. Їх твори перестали бути підставою для повчань та моралізаторства, а стали висвітлювати проблеми та переживання сучасників. Так, наприклад, Петрарка – творець ренесансної лірики – уперше після падіння Римської імперії описав кохання до реальної, земної жінки не як молитовний трепет (згадайте обожнення образу Беатріче у творах Данте), а як, хоча й ідеалізоване, але живе почуття.

Вплинули на розвиток літератури доби Відродження і формальні досягнення античної літератури. Письменники-гуманісти активно запозичували з античності сюжети і навіть жанри. Зокрема жанри комедії та трагедії, які були втрачені в добу Середньовіччя, відновилися в європейській літературі лише в XV столітті завдяки творчим пошукам італійських драматургів.

Література доби Відродження зароджувалася в країнах Європи неодночасно. Першою увійшла в нову добу Італія (в XIV столітті), економічно найрозвиненіша країна доби Середньовіччя. Крім того, італійська культура була значно тісніше пов’язана з культурою Давнього Риму, ніж інші європейські культури. Італійці завжди бачили в античності свою історію і своє минуле.

Античні споруди були постійною складовою італійського пейзажу, а давньоримські рукописи викликали цікавість навіть у середні віки.

Незважаючи на італійську першість, з другої половини XV століття в коло ренесансної культури почали входити й інші країни Європи. Значно прискорило цей процес винайдення у 1445 році книгодрукування. Воно швидко розповсюдилося Європою і стало потужним знаряддям поширення гуманістичних ідей, зробивши книгу масовою та набагато дешевшою.

Усі інші європейські літератури розвивалися не лише під впливом античної, але й під під впливом італійської літератури. Наприклад, у ранній творчості геніального англійського драматурга Вільяма Шекспіра дія лише однієї п’єси відбувається в Англії. Події його найкращого твору цього періоду – трагедії “Ромео і Джульєтта” – відбуваються в італійському місті Верона, а сюжет про нещасливе кохання молодих людей сягає античних часів.

Завершилася доба гуманізму розчаруванням у людині та її спроможності змінити недосконалий світ. Особливо чітко ці настрої виявилися в іспанській літературі, яка найпізніше увійшла в добу Відродження. У творчості видатного іспанського письменника Мігеля де Сервантеса в його романі “Премудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі” відобразився цілковитий крах ідей Ренесансу, їхня несумісність із повсякденною грубою реальністю.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Які століття охоплює доба Відродження?

2. Що стало причиною економічного та культурного піднесення країн Європи в XIV столітті?

3. Поясніть, як економічне піднесення спричинило зміну світогляду європейців.

4. Які економічні та культурні наслідки мало формування прошарку багатих міщан?

5. Які світські професії виникли в містах і чому?

6. Поясніть відмінність між ремісниками та митцями. Доведіть, що і ті, й інші потрібні в суспільно-економічному житті.

7. Поясніть, що означає слово гуманізм.

8. Хто такі гуманісти і які ідеї вони пропагували? Чому, на вашу думку, гуманістичні ідеї виникли саме в колі освічених світських людей?

9. Поясніть походження назви Відродження (або Ренесанс). У чому полягала відмінність поглядів на людину в епоху Середньовіччя та в добу Відродження?

10. Яке нове розуміння митця і мистецтва виникло в добу Відродження?

11. Зробіть висновки, у чому відмінність між середньовічним і ренесансним сприйняттям навколишнього світу і людини.

12. Чому, на вашу думку, добу Відродження називають оптимістичною?

Для тих, хто хоче знати більше

Найвидатнішими митцями доби Відродження стали італійці Леона́рдо да Ві́нчі (1452-1519), Мікела́нджело Буонарроті (1475-1562) та Рафае́ль Са́нті (1482-1520). Вони втілили у собі проголошений гуманістами ідеал універсальної людини – творця та знавця багатьох галузей культури і науки.

Так, Леонардо да Війні не лише художник, автор найзначнішого шедевру в історії живопису – картини “Джоконда”, а й видатний вчений та інженер. У його записах збереглися креслення невідомих тоді гелікоптера, парашута, парової гармати, а також багатьох удосконалень для технічних пристроїв.

Мікеланджело Буонарроті створив статую біблійного героя Давида, яка досі вважається символом Флоренції, та розписав Сікстинську капелу в Римі, а ще був видатним архітектором і поетом – автором філософських сонетів. Рафаель Санті – творець всесвітньо відомої картини “Сікстинська мадонна”, прославився ще й як архітектор. Шедеври цих майстрів, утверджуючи культ земного життя, стали взірцями реалістичного ренесансного мистецтва.


Твір на тему: ЗЛЕТ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ




ЗЛЕТ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email