Значення творчості Есхіла для розвитку драматургії

Виникнення давньогрецького театру пов’язане з обрядовими святами на честь богів-покровителів родючості: Деметри, її дочки Кори й Діоні-са. Культ Діоніса, покровителя вина й виноробства, широко поширюється в VII-VI ст. до н. е. Свята Діоніса відзначалися чотири рази на рік (грудень, січень, лютий, березень). Велика юрба людей ходила з музикою, піснями, уславлюючи Діоніса. Співали також танцюристи, одягнені в козячі шкури. Вони зображували оточення Діоніса – козлоногих сатирів, істот, які прославляли подвиги й страждання бога.

Обов’язковою на цих святах була поява самого бога. До нього зверталися з питаннями про майбутній урожай, про погоду на період землеробства. З обрядових пісень та ігор виникли три жанри давньогрецької драми: трагедія, комедія й драма сатирів.

Слово ” трагедія” походить від двох грецьких слів: “трагос” – цап, “оді” – пісня, тобто “цапина пісня”. Згодом було засновано свято Великі Діонісії. Для свята, тобто для постановки трагедії, було відведено спеціальне місце – театр. Давньогрецька трагедія базувалася на чергуванні дії та виступів хору, у яких коментувався хід подій. Хор спочатку був головною дійовою особою.

На сцені грав один актор, потім їх стало двоє. З розвитком трагедії хор став витіснятися грою акторів. Грецька трагедія брала сюжети з міфології.

Міфологічні сюжети розглядалися як зразок людської поведінки. Афінському глядачеві сюжет трагедії був відомий з дитинства. Тому його інтерес зосереджувався в основному не на самому міфологічному сюжеті, а на його трактуванні, на тих змінах і доповненнях, які вводилися автором у міф. Саме тут розкривався ідейний задум автора.

Величезне значення для розуміння змісту трагедії мають пісні хору, у яких автор часто давав тлумачення вчинків своїх героїв. Таким чином, хоровий супровід мав повчальний, виховний зміст, тому що автори прагнули виховати в глядачеві справжнього громадянина. Кожна трагедія – ця боротьба. Трагічний герой бореться з різними перепонами, що заважають вільному розвитку особистості, він повстає проти несправедливості, виступає за торжество добра. Боротьба героя важка.

Перепони, які необхідно йому здолати, поставлені на його шляху фатумом – силою, проти якої він безпорадний. Але герой вступає в цю боротьбу й веде її. Герой найчастіше приречений на загибель, але його загибель викликає не розпач, не жах, а захоплення й віру в силу людини, у велич її духу.

У цьому цінність давньогрецької трагедії. У становленні давньогрецького театру величезну роль відіграли Есхіл, Софокл, Аристофан. Есхіл вважається родоначальником трагічного жанру і його називають “батьком трагедії”. Есхіл – перший великий грецький трагік, що одержав світове визнання, – жив у Греції в першій половині V ст. до н. е. Есхіл створив понад 70 трагедій, до нас дійшли тільки 7. У творчих змаганнях він одержав багато перемог (за одними свідченнями – 13, за іншими – 28). Світ, створений Есхілом в трагедіях, – це сівт благородних, сміливих, діяльних натур.

Його герої вступають у суперечку навіть із богами. Естетичне кредо драматурга відбиває філософію гармонії людини й природи, боротьби за людське щастя й моральні способи його досягнення. Він першим показав на сцені драму людського буття. Стиль трагедії – монументально-патетичний, мова свіжа, яскрава, первозданна, як чотири стихії: земля й небо, вогонь і вода, які за уявленнями древніх греків були першоосновою життя.

Зіткнення цих стихій у людині, звільнення людини від дикості в процесі розвитку суспільства прагнув зобразити драматург у своїх трагедіях. Але для перемоги нового над старим потрібні були герої-титани. І Есхіл, осмисливши древні міфи, створює трагедії, у яких прагне осягнути сокровенні таємниці гармонії й краси. Однією з найвеличніших трагедій Древньої Греції став “Прометей закутий” Есхіла. Ця трагедія заснована на міфі про титана Прометея, що викрав вогонь у Зевса й віддав його людям.

За це Гефест за наказом Зевса прикував Прометея на краю землі до скелі. Щодня до Прометея прилітав могутній орел і клював його печінку, яка знову виростала за ніч. Страждання Прометея скінчились за велінням Долі, проти якої безсилий навіть Зевс: легендарний Геракл убив орла й звільнив Прометея. Есхіл наповнив цей міф таким пристрасним і живим змістом, що трагедія вражає нас і сьогодні. Дія трагедії відбувається в Скіфії, де знаходиться прикутий до скелі Прометей.

Він приречений на страждання волею всемогутнього бога-громовержця Зевса за свою любов до людей. У своєму монолозі Прометей розповідає, що він не тільки передав вогонь людям, але й навчив їх обробляти дерево й будувати житла, показав цілющі трави, приручив тварин, запріг у візки коней, пустив по морю кораблі. У глибині землі Прометей добув цінні метали й навчив людей обробляти їх. Але головне полягає в тому, що Прометей розбудив у людині дух боротьби йдав їй владу над світом.

Образ Прометея відображує етичну проблему, що хвилювала Есхіла протягом усього його творчого шляху: особиста відповідальність людини за прийняте рішення. Давньогрецький драматург Есхіл є родоначальником жанру трагедії, тому його називають батьком цього жанру. У своїх трагедіях Есхіл використовував міфологічні сюжети, осмислюючи їх по-новому. Естетичне кредо драматурга “людина – сама будівничий свого щастя”.

Воно найбільш яскраво втілилося в трагедії “Прометей закутий”.