ЗНО – Юрій Яновський – Література XX ст
Література XX ст.
Тема 27. Юрій Яновський (1902 – 1954)
Юрій Яновський – український письменник, представник неоромантичної течії в літературі.
Автор великої кількості новел, оповідань, поезій, чотирьох романів, семи п’єс, повісті, кіносценаріїв, публіцистичних творів.
Найвідоміші твори: “Вершники”, “Чотири шаблі”, “Майстер корабля”, “Мамутові бивні” тощо.
Особливості творчості:
– романтизм у сприйнятті навколишнього світу, безмежного, загадкового, мінливого;
– відсутність шаблонності у творенні змісту, форми художнього твору, відхилення усталених схем, трафаретів, банальних підходів;
– відхід від народно-просвітницьких традицій, певна прихильність до ідей футуризму, пошук нових шляхів розвитку української літератури;
– висока духовність, пріоритет загальнолюдського, християнського.
Жанр: роман у новелах.
Новели: “Подвійне коло”, “Шаланда в морі”, “Лист у вічність”, “Дитинство”, “Чубенко – командир полку”, “Батальйон Шведа” та ін., які в сукупності передають панораму періоду громадянської війни.
Особливості роману:
– роман скомпонований із самостійних розділів – восьми новел;
– відсутність хронологічної послідовності у розгортанні подій;
– використання кінематографічного прийому “напливу”, поетичних рефренів, ліричних відступів;
– має ознаки героїчної пісні, думи, новели (“Вершники” – новаторське продовження традицій народних дум);
– виняткових героїв автор показує у виняткових обставинах;
– поєднання новел головною авторською настановою: показати через внутрішній світ героїв історичну необхідність перетворення земної світобудови;
– головний мотив – розпад людського роду, що почався з революцією;
– викриття більшовицької ідеології, яка пропагує класову боротьбу;
– відтворені ситуації драматизму (братовбивча війна, порушення батькового принципу “Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду”) тощо.
Особливості новели “Подвійне коло”:
– новела має типові риси драматичного твору: єдність місця, часу, дії (усі події відбуваються протягом одного дня в степу під Компаніївкою);
– фрагменти громадянської війни підкреслені тим, що по різні боки барикад стоять рідні брати (Оверко Половець – петлюрівець, Андрій – денікінець, Опанас, Сашко – махновці, Іван – більшовик) – різні ідеології;
– умовна присутність батьків (на 1-му плані – битви братів, на задньому – те, що про це думають батьки);
– велика увага приділена погоді, яка реагує на злочини (автор натякає: Бог гнівається за кровопролиття, порушення моральних законів);
– автор не зосереджує уваги на ході баталій: Яновського цікавить результат битви і словесна дуель між братами тощо.
Роман у новелах – складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи; складається з окремих новел, об’єднаних спільним задумом.
Стислий переказ новели “Подвійне коло”
У першій новелі “Подвійне коло” розкрито складне життя роду Половців, які жорстоко і непримиренно роз’єднані подіями громадянської війни. У кривавому бою сходяться брати. _
“Був серпень 1919 р. Загоном добровольчої армії генерала Антона Денікіна командував Половець Андрій. Купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри вів Половець Оверко”. Так сталося, що в цьому бою перемогу одержав Оверко.
Поранений Андрій опинився в полоні у брата. Чи ворухнеться у серцях братів щось живе?
Здається, так. Ось Оверко питає в Андрія, що йому згадується. У них спільне життя, спільні спогади, спільні батьки… Хіба цього замало?
Андрій нагадує Оверкові батькові слова: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. Чи зглянувся брат на брата? Ні.
З погордою відповів брат братові: “Рід – це основа, а найперше – держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає, он як!” “Нічого, – втішається Оверко, – рід переведеться, держава стоятиме”. І вбиває брата, не слухаючи ані його благань, ані його проклять. А в степу, десь далеко, біля моря стоїть їхній батько і з теплотою згадує синів. Не знає він, що десь серед простору вже лежить неживий син Андрій, а в смертельному двобої зійшлися інші його сини – Оверко та Сашко з Панасом.
Махновець Панас зупиняє чотирнадцятирічного Сашка, що хотів був добити пораненого Оверка. То, може, цього разу вбивства не станеться? Оверко нагадує братам слова батька про згоду.
Але і в Панаса свої міркування: “…рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несем на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?” “Проклинаю тебе”, – гукнув Оверко, повторюючи слова недавно вбитого ним брата Андрія. Не зглянувся Панас. Єдине, на що спромігся, – обом братам яму викопав. “По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили, у всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ на вгавав”. То, здавалося, сама природа, сам Бог плакав над тією гіркою могилою, бо не було справжніх сліз у людей. Аж тут де не взявся загін інтернаціонального полку на чолі з Іваном Половцем. І ролі помінялися знов. Знову перед Іваном стоять полонені брати Панас та Сашко, а Іван їм промовляє, що “скрізь по степах судяться зараз дві правди: правда багатих і правда бідних”.
Він виголошує славу радянській владі і Червоній армії, він вважає, що правда тільки на його боці. “Панас не чекав собі милості, він бачив, як загинули його вояки, що їх він збирав як зерно до зерна, а інші з них стали не його. У нього промайнуло в голові дитинство і дитячі роки на шаланді, і нічні влови, і запах материної одежі, неосяжний простір моря”. Згадав тоді Панас батькові слова про згоду, та пізно й марно.
Сильніша виявилась “правда” Івана. “От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс”. Панас проклинає брата і, вихопивши браунінга з-під френча, пускає собі в рот кулю. Так Іван Половець втратив трьох братів. “Одного роду, – сказав Герт, – та не одного з тобою класу”. Такий категоричний підсумок ніби обрубує усякі роздуми над подіями. А замислитися є над чим.
Ю. Яновський емоційно переконливо зображує трагічну суть громадянської війни – розпад родини, розпад нормальних людських стосунків між тими, хто є народом, родиною. Чого варта будь-яка “правда”, якщо в основі її лежить право на вбивство заради ідей – ось у чому гуманістична ідея цієї новели. Ціна великих соціалістичних перемог – чи не завелика для нашого народу, для нації?
Стислий переказ новели “Шаланда в морі”
Віє степом вітер-трамонтан. Насувався шторм. А на березі стояла стара Половчиха. Вона вирядила у море свого чоловіка Мусія і тепер виглядала його, а серце її калатало так, що ладне було вискочити з грудей.
Море зажерливо ревло, схопивши її чоловіка, і вона подумки благала: “Ой, подми, вітре-трамонтане, оджени в море негоду та оджсни й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, і хоч би з мене дерево стало, то я б усіма вітами над морем махала й листям би шуміла”.
Здавалось, цілі віки минули, віки чекання, поки з’явилася шаланда в морі, що ледве виднілася серед хвиль. Часом вона надовго ховалася за водяними горбами, потім з’являлася і знову впірнала, мов у безодню. Шаланда боролася з морем.
У ній був Мусій Половець з якимсь чоловіком. Вони з усіх сил добивалися до берега, па якому зібралася вся артіль, з селища прибігли діти. Вони переживали, та нічим не могли допомогти у таку негоду. І от нарешті шаланда наблизилася, і Половчиха побачила, як зламалося весло, як шаланду перекинуло хвилею і на поверхні показалася лише одна голова.
Шаланда блукала догори кілем, а хтось плив наввимашки до берега крижаним морем. Йому на допомогу кинулися рибалки. І от на берег нарешті вилізли стомлені люди і серед них – чуло людина, що була на шаланді разом із Мусієм. Половчиха впізнала Чубенка. “Товариші, – сказав Чубепко через силу, – я плачу за героєм революції, що визволив мене з французької плавучої тюрми”. 1 всі пішли від моря. Лише стара Половчиха залишилася стояти на березі.
Душа її скам’яніла. Там загинув її чоловік. Думки її поринули в ті далекі щасливі роки, коли вони побралися, коли народилися їхні сини.
Кожен із них був їй рідним і згадувався чимось своїм. Давно нічого про них не чула Половчиха. “Тільки Іван працює на заводі і робить революцію…”
Самотньо стояла жінка наодинці зі своїми думами. Та ось їй здалося, що шаланда ніби наблизилась до берега. Жінка подумала, що треба б почекати, може, шаланду приб’є до берега, то треба витягти її. Без неї риби не наловиш. Вона спустилася до моря, по коліна зайшла у воду і тільки тоді побачила за шаландою якесь чорне лахміття. “Ну що ж, – подумала вона, – буде хоч над чим потужити”.
Не кожній дружині рибалки випадало таке. Гинули чоловіки в морі. Та нараз вона почула стомлений голос її чоловіка…
Мусій розповів їй, як хотів врятувати шаланду, тому й сховався під кілем, щоб Чубепко сам плив до берега. А той усе пірнав та гукав, а потім і справді поплив до берега. Вони удвох з дружиною витягли під крижаним вітром шаланду, як робили усе життя – удвох.
Берег був порожній. “І подружжя Половців пішло до домівки. Вони йшли, преніжно обнявшись, їм у вічі дмухав трамонтан, позаду калатало море, вони йшли впевнено і дружно, як ходили ціле життя”.
Твір на тему: ЗНО – Юрій Яновський – Література XX ст
ЗНО – Юрій Яновський – Література XX ст