|  | 

ЗОРЯНЕ НЕБО – Леся Українка

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ

ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЧИТАННЯ

Леся Українка

ЗОРЯНЕ НЕБО

Зорі, очі весняної ночі!

Зорі, темряви погляди ясні!

То лагідні, як очі дівочі,

То палкії, мов світла прекрасні.

Різно дивляться яснії зорі,

Кожна зірка інакше сіяє,-

В кого серце у тузі та горі,

Той виразно по зорях читає.

Одна зірка палає, мов пломінь,

Білі хмарки круг неї, мов гори,

Не до нас посила вона промінь,

Вона дивиться в інші простори..

Інша зіронька личко ховає

В покривало прозореє срібне,

Соромливо на діл поглядає,

Сипле блідеє проміння дрібне…

Як горить і мигтить інша зірка!

Сріблом міниться іскра чудесна…

Он зоря покотилась, – то гірка

Покотилась сльозина небесна.

Так, сльозина то впала. То плаче

Небо зорями-слізьми над нами.

Як тремтить теє світло! Неначе

Промовля до нас небо вогнями.

Горда, ясна, огнистая мова!

Ллється промінням річ та велична!

Та ми прагнем лиш людського слова,

І німа для нас книга одвічна…






ЗОРЯНЕ НЕБО – Леся Українка
Обратная связь: Email