|  | 

ЗОЗУЛЬКА КУЄ – КОПІЇ РАХУЄ (жниварські й обжинкові пісні)

Жниварські чи обжинкові пісні є складовими обрядів, пов’язаних із хліборобськими жнивами. Вони фактично завершують календарний цикл. Жнива хоч і є періодом важкої праці, але знаменують кінець хліборобського року.

Так, наприклад, співають величальних пісень першому снопу. У самі жнива співають, ідучи в поле та з поля. Серед мотивів цих пісень одним з провідних є й величання господаря та господині, піднесення їх кропіткої праці.

Часто багатство художніх засобів, сама побудова пісні – все підпорядковано одній меті: передати втому женців, змушених працювати, не розгинаючи спини. Постійні повтори словесних конструкцій типу “не виженуть”, “не зложить”, “не злічити” підкреслюють величезний об’єм роботи, посилюють враження від зображеного в пісні, змушують наочно уявити піт, що ним просотана вся сорочка, напругу та біль у суглобах, відчути співчуття до трударів. Водночас висловлюється

Надія на швидкий відпочинок. Образи ж птахів і тварин, їх допомога людині під час виконання тих чи інших робіт демонструють тісний зв’язок життя українця з природою.

А в нашого господаря мальована призьба,

Сіло собі кругом столу женчиків із триста.

Женці гожі, женці гожі, жінки й молодиці,

А дівчата кучеряві, хлопці чорнобривці.

А вже сонце заходить,

А місяченько сходить.

Женці вже дожинають,

Стигле жито кінчають.

Жніте, женчики, жниво, –

Буде горілка й пиво.

Вийшли в поле косарі Косить ранком на зорі.

Приспів:

Гей, нуте, косарі,

Бо нерано почали;

Хоч нерано почали,

Так багато утяли!

До обіду покосили,

Гострі коси потупили.

Приспів. По обіді спочивали, Гострі коси поклепали.

Приспів. Увечері холодком Йшли додому всі рядком.

Приспів. А в стоги як пометаєм, То добряче погуляєм!

Приспів.

А у лісі ожинки, ожинки, ожинки, ожинки,

В нашім селі обжинки, обжинки, обжинки.

Дожали ми зарання, зарання,

Заріжте нам барання, барання.

Розказала нам дівка, нам дівка, нам дівка,

Де схована горівка, горівка, горівка, –

У коморі на полиці, на полиці

У новенькій бербениці*, бербениці.

*Бербениця – діжечка.

Вийди, Раздине, до Нас,

Відбери Вінок від Нас.

Не вийдеш викупити,

Підемо Го пропити.

Проп’ємо Вінок Кругленький

За Медок Солоденький,

І з Перцем Оковиту,

Слив’янку Соковиту.

А Наш Вінок Красний,

Як в Небі Місяць Ясний,

А стільки Колосочок,

Скільки в Небі Звіздочок.

Не Зірка Ясна зійшла,

Раздиня до Нас вийшла,

Вклонилася додолу

Віночку Золотому.

Косить ранком на зорі.

Вийшли в поле косарі,

Ей нуте, косарі, що нерано почали;

Хоч нерано почали, та багато утяли!

До обіду покосили,

Гострі коси притупили.

Ей нуте, косарі, що нерано почали,

Хоч нерано почали, та багато утяли!

По обіді оддихали,

Потім коси поклепали.

Ей нуте, косарі, що нерано почали,

Хоч нерано почали, та багато утяли!

О полудні гребли сіно

І в валочки клали щільно.

Ей нуте, косарі, що нерано почали,

Хоч нерано почали, та багато утяли!

А ввечері холодком

Клали в копички рядком.

Ей нуте, косарі, що нерано почали,

Хоч нерано почали, та багато утяли!

Завтра рано треба встати,

У стіжечки щоб покласти.

Ей нуте, косарі, що нерано почали,

Хоч нерано почали, та багато утяли.

Як стіжечки покінчаєм,

По-козацьки погуляєм!

Ей нуте, косарі, що нерано почали,

Хоч нерано почали, та багато утяли!

Котився віночок по полю

Да просився в женчиків додому:

“Ой додому, женчики, ходіте,

Да мене у стодолу візьміте.

Нехай же я в стодолі спочину,

А восени знову на поле вилину.

Бо вже я дрібного дощику напився,

Вже ж я буйних вітриків начувся,

Вже ж я од соненька напікся,

Од ясного місяця насвітився,

На яснії зіроньки надивився”.

В моєї родини жито та пшениця,

В мене, нещасної, кукіль та метлиця.

В моєї родини копи та підкопи,

В мене, нещасної, лиш чотири снопи.

В моєї родини женці поле вкрили,

В мене, нещасної, журавлики збили.

Да вже сонце котиться,

Нам додому хочеться.

Ой час і пора нам до куреня;

Ой час і давно,

А ми не йдемо,

Приказу ждемо

Од пана свого.

Маяло житечко, маяло,

Як у полі стояло;

А тепер не буде маяти,

А буде в стодолі лежати.

До межі, женчики, до межі,

Бо мої пиріжки у дежі.

До краю, женчики, до краю,

То я вам пиріжечка покраю.

Котився віночок по полю,

Просився в женчиків додому:

“Возьміте мене, женчики, з собою

Та занесіть мене до господаря в стодолу,

Бо я вже в чистім полі набувся,

Буйного вітречку начувся,

Од ясного сонечка нагрівся,

А дрібного дощику напився;

Нехай же я у стодолі одпочину,

Поки вивезуть знову на ниву”.

Ой наш господар-виноград Посіяв житечко та й сам рад.

Ой він по полю гуляє, Свої женчики скликає:

“Ідіте, женчики, додому, Вже ж нагулялись по полю.

Вже ж ви ходили-гуляли, Густе житенько зжинали.

Густе житенько зжинали, Часті копойки ставляли”.

“Ой весело, господару, весело, Що ми віночок несемо.

Ой а ще буде веселій, Як положимо на столі”.

Маяло житечко, маяло, Поки на полі стояло.

Тепер не буде маяти, Як буде на столі лежати.




ЗОЗУЛЬКА КУЄ – КОПІЇ РАХУЄ (жниварські й обжинкові пісні)
Обратная связь: Email