ДІДИЦЬКИЙ БОГДАН
ДІДИЦЬКИЙ БОГДАН (псевд. – Богдан Будегріш, Богданко, Шляхтиченко та ін.; 01.02.1827, м. Угнів, тепер Сокальського р-ну Львівської обл. – 19.01.1909, Львів) – письменник, літературознавець, журналіст і видавець, громадсько-культурний діяч.
Навчався у Львівському (з 1846) та Віденському університетах (1850, 1858- 1859). Був одним із ідеологів “москвофільства”, писав твори суржиковим “язичієм”, за що його критикував І. Франко. Великий вплив на нього мали Я. Головацький, відомі славісти Ф. Миклошич, Ян Коллар.
Працював помічником редактора газети “Галичо-руський вістник” у Львові (1849), “Вісника для русинів австрійської держави” у Відні (1850), редактором часопису “Зоря галицька” (1853 – 1854). 1860 р. видав альманах “Зоря галицькая яко альбум на год 1860”. У 1861 – 1871 рр. редагував газету “Слово”, в якій обстоював самостійність українців супроти росіян, опублікував статтю М. Костомарова “Дві руські народності” (1863, № 20-33). Спочатку у “Слові” переважали українофільські тенденції, матеріали друкувалися народною мовою, але в середині 60-х років узяв гору політичний сервілізм, “язичіє”. 1866 р. Б. Дідицький став на позиції “москвофілів”.
Разом з Я. Головацьким видав літературний збірник “Галичанин” (1862 – 1863). У 1884 – 1886 рр. очолював політичне товариство “Русская рада”, 1885 р. став редактором “Литературного сборника”. В 1884 – 1889 рр. був головою москвофільського товариства ім. М. Качковського, редагував “Літопис Русі” (1885 – 1887).
Позитивну роль відіграв як видавець і популяризатор творів М. Устиновича, Ю. Федьковича, С. Воробкевича, Марка Вовчка, Т. Шевченка та ін.
Літературну творчість Б. Дідицький розпочав як поет віршем “До Буга” (1849), пройнятим любов’ю до України, і як перекладач “Слова о полку Ігоревім”. Дідицький – поет пересічного таланту: тематичне коло його лірики нешироке. Ще твори, присвячені морально-етичній, релігійній, історичній проблематиці з яскравим романтичним забарвленням. У них постає ідеалізований образ України-Русі.
Б. Дідицький звертався до жанру балади, елегії, епітафії, оди, панегірика, за що О. Пипін охарактеризував його як “автора віршів для урочистих випадків”. Поет пропагував ідею єднання слов’янських народів і їхніх культур.
Опублікував у двох частинах нариси з історії “Народна історія Русі” (1867 – 1870), біографію свого мецената “Михаил Качковский и современная галицко-русская литература” (1876), життєпис Антонія Добрянського (1881), “Русскую летопись для русского народа” (1887), а також брошури з питань мови “О неудобности латинской азбуки” (Відень, 1859), “Спор о руськую азбуку” (1859), “В один час научиться малорусину по великорусски” (1866). Усі написані “язичієм”, консервативні за змістом. Б. Дідицький є автором словника “Подручний німецько-руський словар” (1867). Писав передмови, статті про творчість М. Устияновича (1860), Ю. Федьковича (1862), спогади про М. Дашкевича (1860), мемуари “Своєжиттєвиє записки”.
Відомий як перекладач зі слов’янських мов, автор переробок повістей О. Гольдсміта, П. Хохолоушека.
Літ.: Студинський К. Кореспонденція Якова Головацького в літах 1850 – 1862 // 36. філол. секції наук, т-ва ім. Т. Шевченка, Л., 1905; Франко І. Стара Русь // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К., 1982. Т. 37; Франко І. Нариси історії українсько-руської літератури до 1890 І І Там само.
1984. Т. 41.
М. Ткачук
(1 votes, average: 5.00 out of 5)Твір на тему: ДІДИЦЬКИЙ БОГДАН
ДІДИЦЬКИЙ БОГДАН