|  | 

Філософське осмислення єдності природи і людини в “Кримських сонетах” А. Міцкевича

Сонет… Щось величне і водночас потаємне криється вже навіть в одному цьому слові. Високі почуття і музика звуків. Так уявляється мені сонет. І уявлення це не зникає, коли я читаю сонети Петрарки, Шекспіра і Міцкевича.

“Кримські сонети” – це особливі твори. Особливі за своїм звучанням і глибиною думки, особливі за мелодійністю і тематичною розмаїтістю. Волею долі потрапивши на чужу землю, спостерігаючи багатства чужої йому природи, в оточенні недругів, Адам Міцкевич зумів зберегти в уяві красу рідної землі, яка підсвідомо проявляється у сутності єства ліричного героя його сонетів: Я так напружив слух, що вчув би в цій землі І голос із Литви.

(“Акермапські степи”) Вісімнадцять сонетів увійшли до кримського циклу Адама Міцкевича. Усі вони уособлюють внутрішній порив автора до рідної землі, від якої він був силоміць відірваний царською поліцією: О мисле! Спогадів є гідра мовчазна, Що спить на дні твоїм під зливами-дощами, А в супокійну мить рве серце пазурами. (“На верховині Тарханкут”) У супроводі своїх п’яти супутників Адам Міцкевич був самотнім, бо двоє з них були служаками вищих щаблів царської таємної поліції, єдина присутня там жінка, Кароліна Собанська – коханка одного з цих посіпак, ще двоє – багаті одеські вельможі. Сонет про яструба – це твір, який відбиває почуття автора під час перебування в такому ворожому гурті.

Цей твір не було закінчено Міцкевичем. Але він є ключем до розуміння того ганебного середовища, в якому опинився польський поет. Автор не просто порівнює себе з підбитим птахом, він неначе зливається з яструбом, відчуває страшну загрозу від перебування у ворожому середовищі. Становище яструба – це становище висланого з рідної землі Міцкевича:

Нещасний яструб! Бурі його збили З небес, в чужі закинувши краї; Він мокрі пера розгорнув свої, На щогли сівиїи, зморений, безсилий. (“Яструб”) У всіх сонетах Міцкевича кримського періоду висновок – в останніх двох-трьох рядках. В останньому сонеті висновок не завершено, неначе автор дає змогу читачеві домислити його.

Мені здається, що сонет “Руїни замка в Балаклаві” перегукується з твором Лесі Українки “Царі”. Певно, в душі кожного генія є нотка єдності з народом і відповідальності за його долю. Адам Міцкевич прагнув побувати в Криму. Перша поїздка була нетривалою і ніяк не позначилася на творчості поета.

А друга подорож подарувала світові чудовий цикл “Кримських сонетів”: Чорніє пасмо гір, долину ніч проймає, Шепочуть, мов крізь сон, потоки у гаях, І – квітів музика – солодкий ллється пах, Що для ушей мовчить, до серця промовляє. (“Алушта вночі”) Як яскраво й образно розповідає поет про красу кримської ночі! Читаючи ці рядки, проймаєшся єдністю людини і чаруючої природи, вловлюєш навіть звуки і запахи, прагнеш дихати одним із поетом повітрям і відчувати те, що відчув він, проте Міцкевич невіддільний від своєї рідної землі. І тому чари Криму тмяніють, коли автор згадує свою батьківщину: Далекої Литви природа непочата – Грузька драговина, незаймані ліси…

Мені любіший тут шум сосон, дзвін коси, Ніж солов’ї Байдар, салгірських лук дівчата. (“Мандрівник”) А у сонеті “Аю-Даг” порівнює почуття молодого поета з чорними і грізними спіненими валами хвиль, то ясними, як сніг, то мінливими, як веселка. Але призначення поета в тому, щоб служити людям і не ламатися від бурі. “Кримські сонети” Адам Міцкевич присвятив Пушкіну, якого вважав найвизначнішим поетом того часу.

Проте ці твори молодого на той час поета вплели найкращу квітку в вінець його безсмертя: Та лютню ти взяв, – і віхор враз одбіг, Пісні зоставивши, що пам’ять людська з них Вінок безсмертності зів’є тобі на скроні. (“Аю-Даг”)


Твір на тему: Філософське осмислення єдності природи і людини в “Кримських сонетах” А. Міцкевича




Філософське осмислення єдності природи і людини в “Кримських сонетах” А. Міцкевича
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email