|  | 

Аналіз вірша М. Лєрмонтова “На дорогу йду я в самотині”

9 клас

ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ. РЕАЛІЗМ ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ

О. ПУШКІН, М. ЛЕРМОНТОВ, М. ГОГОЛЬ

Аналіз вірша М. Лєрмонтова “На дорогу йду я в самотині”

Вірш “На дорогу йду я в самотині” Лєрмонтовим написано у трагічному для нього 1841 році. У неповних двадцять сім обірвалося життя поета, який міг замінити Росії Пушкіна. Не судилося.

Але коли читаєш вірш “На дорогу йду я в самотині”, важко позбавитися відчуття, що все написано літньою людиною:

Мрією не тішусь я пустою,

Днів не жаль, що більш не розцвітуть.

Я жадаю волі та спокою!

Я б хотів забутись і заснуть!

Поезія починається з картини природи. Це прекрасний, загадковий, таємничій нічний пейзаж. Природа в ньому одухотворена: “зоря з зорею гомонить”, “Спить земля в промінні голубім”. Простими, неускладненими реченнями поет змальовує картину Всесвіту – землю, небо, людину, в якій панує гармонія і спокій.

Чому ж герой ставить перед собою запитання: “Чом же серце з болю завмирає? Жду чого, жалію я за чим?” А тому, що ця картина природи різко контрастує зі станом його душі, яка бажає саме спокою: “Я жадаю волі та спокою! Я б хотів забутись і заснуть!”

Ліричному герою долею визначений шлях страждань і вічного неспокою, хоча саме його він жадає. Слід зауважити, що ліричний герой мріє зовсім не про вічний спокій:

Та не тим холодним сном могили…

Я б навік заснути так хотів,

Щоб живі дрімали в серці сили,

Щоб у грудях віддих тріпотів.

Герой не готовий піти з життя: він хоче лише свободи, спокою і забуття. Недарма в останній строфі з’являється образ, дуба – символу вічного життя, світового дерева – основи Всесвіту. Герой втомився від буденності і метушні, його душа прагне духовного і високого.

На жаль, цього він не може знайти у світі людей, свою мрію про спокій і волю ліричний герой знаходить лише у єднанні з природою.

У вірші немає жодної вказівки на те, що ліричний герой твору – сам автор. Поет подає узагальнений образ людини, невдоволеної життям у недосконалому суспільстві, позбавленому гармонії, розмірковує про долю особистості, яка стає вигнанцем або добровільно віддаляється від такого суспільства. Саме тому шлях ліричного героя вірша – самотній і нелегкий.

Завершується цей невеличкий шедевр пейзажною замальовкою. Це картина бажаної гармонії людини і природи, в якій панує любов.




Аналіз вірша М. Лєрмонтова “На дорогу йду я в самотині”
Обратная связь: Email