Філософська лірика Федора Тютчева
Тютчев відомий насамперед своєю філософською лірикою. Саме філософська спрямованість виокремлює його твори з-поміж творінь інших відомих поетів того часу. Філософським підгрунтям для творчості Тютчева стали роботи Шеллінга. На думку філософа, основа історії Всесвіту і життя людської душі – боротьба світла з темрявою, з “хаотичним рухом первісної природи”, з “несвідомою, темною сліпою волею” в природі й людині, яка прагне до первозданного хаосу, до загибелі. У Тютчевській поезії яскраво видно зв’язок образів ночі й хаосу, думка про “нічний бік” людської психіки.
У цих віршах відчутний мотив самотності, відірваності від світу, в якому живе поет, глибока зневіра в сили цього світу, усвідомлення невідворотності його загибелі. Палке прагнення до злиття з природою опосередковане у віршах Тютчева шеллінгіанською ідеєю живої єдності і цілісності всього всесвіту. Шеллінг стверджував, що вся природа жива, що вона має єдину “світову душу”. Про це пише й Тютчев: Не то, что мните вы, природа: Не слепок, не бездушний лик – В ней есть душа, в ней есть свобода, В ней есть любовь, в ней есть язык.
“Світова душа”, “всесвітня воля” полярна відокремленій волі людської істоти. Віддалення “окремої волі” людини від “універсальної волі” природи, як вважає Шеллінг, – принцип зла, прагнення до єдності з “всесвітнім життям природи” – умова насолоди. Ця ідея декларується у Тютчева: Невозмутимьій строй во всем, Созвучье полное в природе, – Лишь в нашей призрачной свободе Разлад мы с нею сознаем. Тютчев сприймає природу не ззовні, як якусь об’єктивну данину, немовби зсередини.
Самотній серед людей, Тютчев шукає містичного союзу з “душею” природи, зіставляючи з нею власні душевні стани. У філософсько-насиченій ліриці Тютчева ми бачимо перші в російській поезії елементи діалектичного осягнення дійсності. Світ, природа сприймаються ним, з одного боку, як загальний зв’язок – “все в мені і я в усьому”, з іншого – як безперервна зміна, процес переходу, динаміка – “у всьому рух, життя в усьому”. Поезія Тютчева показує бунтарську стихію людської душі. Це поезія думки, яка, за словами Тургенєва, “завжди зливається з образом, взятим зі світу душі або природи”.
Це поезія сильних, сміливих і оригінальних образів, різноманітних за тональністю, чудових за ритмами і звучанням, самобутня, темпераментна, емоційна, розумна.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)Твір на тему: Філософська лірика Федора Тютчева
Філософська лірика Федора Тютчева