|  | 

ПЛАН – М. КУЛІШ, І. КОЧЕРГА

11 КЛАС

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1920-1930-Х РОКІВ. ДРАМАТУРГІЯ

М. КУЛІШ, І. КОЧЕРГА

ПЛАН

Сатиричне викриття бездуховності обивателів, що зрікаються своєї мови, культури, родового коріння у комедії Миколи Куліша “Мина Мазайло”

І. Популярність “філологічної комедії” Миколи Куліша “Мина Мазайло”. (Ми кола Куліш як драматург став надзвичайно популярний. Його п’єсу “Мина Мазайло” глядачі зустріли із захопленням. А критика була найрізноманітніша.

Від схвалення і захоплення до відвертого неприйняття його творчості. Микола Хвильовий заспокоював друга, будучи впевненим, що “тільки епохальні п’єси можуть викликати таку дискусію і що тільки обмежені люди не розуміють, що саме такі п’єси і роблять у театрі епоху”. “Філологічна” комедія Миколи Куліша “Мина Мазайло” тріумфально йшла на сценах багатьох театрів України, але після 1930 року, коли “українізація в Україні була згорнута”, її заборонили.)

ІІ. Сатиричне змалювання образу Мини Мазайла в творі.

1. Прагнення головного персонажа змінити прізвище. (Мина Мазайло, головний герой п’єси М. Куліша, українець за національністю, харківський

Службовець. Він поставив собі за мету в будь-який спосіб пробитися до “власть імущих”. Але, на його думку, на заваді йому стало його українське прізвище, тому він вирішив зректися його, змінити “недоброзвучне” прізвище на інше, яке б радувало слух, наприклад, Розов чи Тюльпанов, чи Сіренєв, чи, на крайній випадок, Мазєнін.)

2.Мина не усвідомлює серйозності цього кроку. (Він не думає про те, що це веде до відмови від свого національного коріння, від батьківської мови, від власного “я”. Він і чути не хоче про те, що прізвище успадковане від предків, що в ньому – історія роду. Про це йому намагаються нагадати і дід-запорожець, який з’являється перед Миною у фіналі третьої дії (“Запорожець славний був і колеса мазав.

Отож і Мазайло-Квач прозивався. Як ішли козаки на чотири шляхи – мазав. Мазав, щоб не пропадала тая козацькая слава, що по всьому світу дибом стала, а ти моє прізвище міняєш?!”), і дід-чумак (“Я – твій прадід Василь…

Ще з діда Мазайло-Квач прозивався і чумацькі колеса мазав. Як рипіли вони на південь – мазав, рипіли на північ – мазав, а ти моє славне прізвище міняєш?!”), і “третій дід, селянин, без мазниці й квача” говорить Мині: “Я твій дід селянин Авив, що був собі та жив, мазав чужії вози, бо свого вже не стало, а ти моє славне прізвище міняєш?!”. Предки гордяться своїм прізвищем і вважають його славним, бо продиктоване воно не тільки родом занять, а самим життям. Тому ним слід дорожити.

Але на Мину ніякі переконання не діють. Політика русифікації українців, пропаганда їх “другосортності” й “неповноцінності” зробили свою справу.)

3.”Українське – значить вороже”, – переконаний Мина. (Сарказмом наповнений епізод твору, коли Мина розповідає, як ішов до загсу писати заяву про зміну прізвища. “Ще як я підходив до загсу – думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське – і заноровиться. На зло тобі заноровиться”.

Тобто персонаж усе українське сприймає як щось чуже для себе і навіть вороже. Він протиставляє те, чого, здавалося б, протиставляти не можна, – службовець і українець. І від прізвища свого вже давно відмовився, про що свідчить зворот “міняю, так би мовити, його українське”, а не “своє”. І це вже не комедія, це трагедія.)

4.Мрія здійснилася. (Мина й синові, Мокієві, говорить, що не слід вірити у відродження національної культури: “Серцем передчуваю, що українізація – це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади”. Коли ж нарешті мрія здійснилася, у Мини “в очах райдуги, метелики, луки…”. Газету, яка опублікувала довгоочікуване оголошення, в родині новоспечених Мазєніних вирішили помістити у рамці під скло, радості не було меж: “Однині я – Мина Мазєнін.

Здрастуйте, Мина Мазєнін, Мино Марковичу. A-а, добродій Мазєнін? Моє вам!..”.

Окрилений Мазайло-Мазєнін у різних варіантах розігрує сам із собою уявні зустрічі з такими, як і він сам, перевертнями, що відмовилися від роду, від народу. Засліплений, Мина навіть не помічає іншого матеріалу в тій самій газеті, який повідомляє про звільнення його з роботи за “систематичний і зловмисний опір українізації”.)

III. Мина Мазайло – образ людини, яка зреклася себе. (В образі Мини Мазайла М. Куліш висміяв міщан, які намагаються пристосуватися до нових життєвих обставин за будь-яку ціну. Письменник розвінчує національний нігілізм харківського обивателя Мини Мазайла, який, вигадавши електричну мухобійку і заснувавши у власній квартирі своїм коштом “соціалістического лікнепа правильних проізношеній”, прагне Стати “порядочним человеком”. Категорично заперечуючи все українське, він готовий убити рідного сина, щоб не заважав

Змінити прізвище: “Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні – то через труп переступлю.

Через труп!..”. Автор підводить нас до висновку, що такі люди, як Мина, страшні, адже позбувшись національного коріння, вони стають безбатченками, для яких у житті немає нічого святого. То чого ж можна сподіватися від нього?)




ПЛАН – М. КУЛІШ, І. КОЧЕРГА
Обратная связь: Email