|  | 

Поняття та характерні ознаки народної думи

Дума – жанр суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні. Термін “дума” як визначення жанру має книжне, літературне походження. У російську літературу його ввів К. Рилєєв; в українську фольклористику – М. Максимович.

Українська дума має яскраві формальні особливості. Дума – це віршований твір, виконуваний (як правило, соло) речитативом під акомпанемент кобзи або бандури, або, рідше, ліри. Рядки в цьому вірші дуже різні довжиною (точніше, кількістю складів). Рима (здебільшого дієслівна) майже обов’язкова, причому часто-густо римується по декілька рядків поспіль.

Думам властиві складні синтаксичні побудови, періодична мова, що різко відрізняє їх від пісень. Ф. Колессі вдалося встановити, що при відсутності звичайного для пісень строфічного поділу в думах наявні “поділи на періоди, або тиради, тобтб такі групи віршів, із яких кожна містить у собі закінчений образ або закруглену думку”. Ф. Колесса взагалі перший український фольклорист, який дав точне визначення форми дум. Відзначимо деякі стилістичні риси, властиві думам. Архаїзми, старослов’янські слова і вислови на зразок: “глас”, “глава”, “злато”, “персть”, “прах”, “смиреніє”, “возлюбити”, “вкушати”, “аще”, навіть форми “будеші”, “рече” – посідають значне місце в мовному складі дум і виконують певну стилістичну функцію, яку добре розуміли і творці дум, і їх виконавці.

Останні, як, наприклад, Остап Вересай, знали сучасне значення архаїчних слів і виразів, пояснювали їх зрозумілими слухачам словами та виразами, але вважали за неприпустиме замінювати їх у самому тексті дум. Однакові початки – один із звичайних засобів творців дум. Таким самим звичним засобом є навмисне уповільнейня розповіді, вживання постійних епітетів: свята неділенька, сизі(ї) орли, орли-чорнокрильцї, біднії невольники, буйний вітер, бистра(я) хвиля, жовта кість, біле(є) тіло. Однакові початки і ретардація (штучне уповільнення), і негативні порівняння, і тавтологія, і постійні епітети не є винятковою приналежністю українських дум. Вони властиві і билинам та іншим епічним творам східних слов’ян.

До того ж більшість цих засобів використовується творцями епосу всіх часів і народів. Могутнім стилістичним засобом є постійний епітет. Слід звернути увагу на рису поетики дум – наявність постійних епітетів і образів, що належать власне творцям дум. Реалізм описів у думах іноді доходить до дивовижної точності, майже прото-кольності.

Обсягом думи більші від історичних пісень, з якими, як із давнім дружинним епосом (“Слово про Ігорів похід”, старовинні колядки, билини), мають генетичний зв’язок. У структурі дум є більш чи менш виражені три частини: заспів (“заплачка”, як називали кобзарі), основна розповідь, закінчення. Вірш думи – нерівноскладовий, беа-поділу на строфи-куплети через змінність порядку римування, з інтонаційно-смисловим членуванням на уступи-тиради, що формально у співі можуть починатися вигуками “ой”, а завершуватися “гей-гей”. Своєю віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях, із яких думи перейняли деякі мотиви і поетичні образи.

Зголосіннями споріднює думи й характер імпровізації. Стиль дум урочистий, піднесений, чому сприяє використання архаїзмів (златоглавий, глас, аще, рече, нозі, руці). Епічність і урочистість дум посилюється уповільненням розповіді через повторення фраз. Співання дум вимагає особливого таланту, довгої науки і співацької техніки (справності).

Тому думи збереглися тільки серед професійних співців. В українських думах найбільш яскраво розкрита тема козаччини. Історія козаччини завжди хвилювала українців. У думах цього циклу змальовуються події і герої періоду Визвольної війни 1648-1654 рр.

У них показано, що визволення українського народу від економічного, політичного і національно-релігійного гніту польської шляхти було історичною необхідністю, корінним питанням національної незалежності українського народу. Головним героєм цих дум виступають самі маси повсталого народу – селяни, козаки, міщани. Оспівали думи також і найвизначніших керівників народно-визвольної війни, у першу чергу Богдана Хмельницького – видатного державного діяча і полководця, гетьмана запорозьких козаків, а потім і всієї України, його славних сподвижників Івана Богуна, Максима Кривоноса, які воювали за те, щоб “козакам козацькі порядки давати”, рішуче виступали проти домагань польських панів і їх українських прибічників.

Найстаріша дума “Козак Голота” розповідає нам про хороброго козака-воїна, “який не боїться ні огня, ні меча”. Безумовно, у поєдинку з ворогом Голота перемагає, бо він веде справедливу боротьбу – захищає рідну землю. У думі “Самійло Кішка” народ уславлює небувалий подвиг запорозького гетьмана. Тяжка турецька неволя, якою б вона не була довгою, не вбила у серці Самійла Кішки ні любові, ні козацького завзяття.

Він зробив, здавалося, неможливе – врятувався з неволі сам, та ще й друзів визволив. Героїня думи “Маруся Богуславка” – це взірець жінки-патріотки, яка й у ворожому оточенні знаходить сили й мужність, щоб виконати свій святий обов’язок перед рідним народом. Дума “Хмельницький і Барабащ” розкриває патріотизм козацького ватажка і його турботу про український народ.

Про визвольну війну проти польської шляхти розповідається і в думах “Корсунська перемога”, “ІванБогун”, “Про смерть Богдана Хмельницького”. Ще в ті далекі часи, коли створювалися ці народні шедеври, український народ пов’язував ідею державності з чесним служінням Батьківщині, патріотизмом, відданістю. Прекрасна народна дума “Хмельницький і Барабаш” розкриває глибокий соціальний конфлікт – боротьбу народу проти польської шляхти. …Козаки, друзі, молодці, добре дбали, Од сна уставали, Руський очиваш читали, На лядськії табури наїжджали, Лядськії табури на три часті розбивали, Ляхів, мостивих панів, у пень рубали, Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали, Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали! Дума приписує гетьманові Хмельницькому хитре “викрадення” у Барабаша “королівських листів” (грамот), скарання зрадника Барабаша, віддання “турському салтану у подарунку” його дружини і дітей.

Усього цього насправді не було, але такий поетичний народний домисел підкреслює їх непримиренність до гнобителів і зрадників. Дума “Хмельницький і Барабаш” правдиво змальовує протилежність класових інтересів українських трудящих масі панівних, експлуататорських класів середини XVII ст. Богдан Хмельницький уособлює інтереси народних мас, прагне козакам “козацькі порядки давати”; Барабаш висловлює інтереси панів, бо він хоче …із ляхами, Мостивими панами, З упокоєм хліб-сіль по вік вічний уживати.

Ця дума висвітлює також конкретно-історичні обставини народно-визвольної війни. Так, у ній показано початок і розгортання повстання українського народу в 1648 р., дано перелік головних керівників цього повстання, що цілком відповідає історичним фактам; говориться проитечу Хмельницького на Запорожжя, обрання його там гетьманом, походи повсталого народу під керівництвом Хмельницького його неодноразові перемоги над військами польських панів: Ей, пане Хмельницький, Богдане-Зиновію. Наш батю, полковнику чигиринський.

Дай, Господи, щоб ми за твоєГтолови пили та гуляли, А неприятеля під нозі топтали! (“Хмельницький і Барабаш”) Конкретні історичні події визвольної війни – перші дві великі перемоги над військом польських панів під Жовтими Водами (6 травня 1648 р.) і під Корсунем (16 травня того самого року) – оспівує дума “Перемога Корсунська”, що є однією з найдавніших дум цього циклу. У ній правдиво передана героїка народної боротьби.

Дума сповнена гострої, їдкої сатири на військо польських панів його керівника М. Потоцького, взятого козаками у полон під Корсунем і відданого татарам.




Поняття та характерні ознаки народної думи
Обратная связь: Email