Проблема національного відродження українського народу в ранній творчості П. Тичини (І варіант)
Павлу Григоровичу Тичині довелося жити у важкі для нашої країни часи: Перша світова війна, революція, громадянська війна, становлення та втрата незалежної української держави, радянська диктатура з її забороною писати правду, висловлювати власну думку. Все це не могло не відбитися на творчості поета: змінювалися часи – змінювався характер та проблематика віршів Тичини. І якщо в ранній творчості він намагався передати настрої народу, що чекає змін на краще і готовий на подвиги заради цих змін, то вже починаючи зі збірки “Плуг” поет все більше і більше звертає увагу на настанови партії і за загальними гаслами та вихваленням діяльності Леніна й інших керівників врешті-решт втрачає свій талант. Проте, як я думаю, обдарування поета слід визначати не за віршами, написаними на замовлення, а за поезією, що йшла від серця, де розкриваються всі почуття й переживання поета. І саме такі твори складають перші збірки Тичини, саме в них молодий поет висловив і своє захоплення тими змінами, що відбулися в суспільстві, і тривогу, чи здійсняться найзаповітніші мрії, і сум та обурення через те, що надії народу було обмануто, і засудження братовбивчої війни. Але все-таки більшість ранніх віршів Тичини сповнені радісних очікувань, віри в національне відродження України. Про це говорить і сповнена радісних почуттів пейзажна лірика, у якій прихід весни, відновлення природи символізує відновлення країни, і гармонія музичних асоціацій ліричного героя.
Часто, намагаючись передати ту заплутану ситуацію, що склалася в країні, поет вдається до образів-символів. Так, за допомогою образів сонця та вітрів Тичина говорить про поступові зміни в Україні, про ті сили, що впливали на відродження нашої країни. “Дума про трьох вітрів” є символічним відображенням політичної ситуації в Україні, де Ясне Сонечко – то людські надії на відродження країни, а вітри – різні політичні партії та угрупування, що намагалися захопити владу в країні. Та не всі вони сприяли її розвитку: Лукавий Сніговій – реакційні сили, що хотіли повернутися до старого, Безжурний Буревій – сили анархії та розбрату, що спричинили війну і принесли багато смертей, і лише Ласкавий Легіт-Теплокрил турбується про людей: А вставайте, – каже, – люде, Сонце вам Усміхається, Вашого плуга земля доглядається.
Я думаю, що цей твір є свідченням того, що поет добре розумів політичну ситуацію і бачив, що Україну роздирають протиборчі сили, проте ще живі події на відродження рідної землі. Свідченням цьому є й поема “Золотий гомін”, написана під враженням проголошення Центральною Радою 28 червня 1917 року незалежної України. Поет начебто повертає читачів у минуле, згадує славні княжі часи, коли земля наша була сильною та могутньою. Я думаю, що поет використав цей прийом недаремно, він поєднав два історичні періоди, коли Україна була вільною, адже, як відомо, з часів занепаду Київської Русі земля наша не знала волі, на неї постійно зазіхали всілякі загарбники. Справжнім героєм поеми стає Київ, місто, де жив на той час поет, і яке було свідком колишньої слави української землі.
Все місто, вся природа навкруги, а не тільки люди радіють звістці про незалежність: І засміялись гори, Зазеленіли… І ріка мутная сповнилася сонця і блакиті – Торкнулися струни. Радісний, святковий настрій передає поет за допомогою образу “золотого гомону”, що утворився і струнами природи, і “дзвоном Лаври і Софії”. Автор бачить, що не все ще добре, ворожі сили втілені в образі чорного птаха, що “із гнилих закутків душі, із поля бою прилетів. Кряче…”, ще багато калік та знедолених ходить по землі, проте є в поемі впевненість, що все зможе подолати народ, який став на шлях свого відродження: Я – Невгасимий Огонь Прекрасний, Одвічний Дух.
Вітай же нас ти з сонцем, голубами, Я дужий народ! – з сонцем, голубами. Вітай же нас рідними піснями! Я – молодий!
(2 votes, average: 4.00 out of 5)Твір на тему: Проблема національного відродження українського народу в ранній творчості П. Тичини (І варіант)
Проблема національного відродження українського народу в ранній творчості П. Тичини (І варіант)