Слава тебе, безысходная боль!
Умер вчера сероглазый король.
Вечер осенний был душен и ал,
Муж мой, вернувшись,
Спокойно сказал:
“Знаешь, с охоты его принесли,
Тело у старого дуба нашли.
Жаль королеву. Такой молодой!..
За ночь одну она стала седой”.
Трубку свою на камине нашел
И на работу ночную ушел.
Дочку мою я сейчас разбужу,
В серые глазки ее погляжу.
А за окном шелестят тополя:
“Нет на земле твоего короля…”
1910
Болю безвихідний, слався тепер!
Вчора король сіроокий помер.
Вечір осінній задушно палав,
Муж мій вернувся
Й спокійно сказав:
“Знаєш, із ловів його принесли,
Тіло під дубом столітнім знайшли.
А королева, така молода,
Сивою стала до ранку. Шкода!..”
Люльку свою на каміні знайшов
І на роботу нічну він пішов.
Буду я доню будити від сну,
В сірі очиці її зазирну.
А за вікном тополине гілля
Шепче: “Немає твого короля…”