|  | 

Виховна година____Свічка голодомору 1932-1933 роки

Мета: Виховувати повагу до людей, які пережили складний період української історії;

Виховувати громадську свідомість, співчуття.

Оформлення:

1 – епіграф на дошці:

“Пекельні цифри та слова,

У серці б’ють, неначе молот,

Немов проклятий оживе,

Рік тридцять третій.

Голод…Голод

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах,

Сім мільйонів (Боже мій)

Не долічила Україна.

Приспущеній прапор України з чорною стрічкою. На столі вчителя двадцять одна запалена свічка. (по кількості районів в області) Виставка книжок, плакатів, малюнків з теми. Настінна карта:,, Зменшення кількості населення України 1933 року в порівняні з 1930 роком”.

Форма проведення: Конференція.

Хід:

Учні розмішені по групам, за окремими столами, посередині кожного Столу запалена свічка, оформлена гілками сосни, калини, горобини. Лунає музика. Вступне слово вчителя:

Присвячуємо цей час подіям, які відбувались в 30-роках XX століття, а саме голоду 1932-1933 років, які отримали назву голодомор. В словниках радянських часів немає тлумачення слова ” голодомор”. Є лексема ” голодомор” ,яка трактується як відсутність продуктів харчування у зв’язку з неврожаєм або іншим стихійним лихом. З погляду граматики воно складається з із двох слів: ” голод” і “морити”, буквально означає ” морити голодом людей”.

Повідомлення учнів про факти голодомору

1- Учень:

Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 року по листопад 1933 року) За різними даними, загинули від 4 до 7 млн; Осіб.

2 – учень:

Навесні 1933-го від голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня.

3- Учень:

Голод 1932-ЗЗрр, був штучним, оскільки того року в Україні був поганий врожай, а влада СРСР різко підвищила плани заготівлі хліба. За невиконання плану конфісковували продукти.

4- Учень:

Иосиф Сталін вважав, що ” … національна проблема в Україні, в самій своїй суті, селянська проблема”. (Газета “Пролетарська правда ” від 22 січня 1930 року).

5 – учень:

Середня тривалість життя українців 1933 р. Становила 7,3 року в чоловіків 10,9 у жінок. 6 – учень:

23 січня 1933 р. Директивою ЦК ВКП (б) і РНК СРСР українським селянам заборонили покидати місця проживання.

Слово вчителя.

Курс на голод” розпочався задовго до 1932 року. Ще на початку 1920-х років по селах України почали організовано запроваджувати “комнезами” (комітети “незаможників”), які проіснували до 1933 року. Вони, зазначалося у звітах, “здійснювали акції розкуркулювання, реквізицію хліба, овочів, худоби та одягу”. Люди чинили надзвичайний опір формуванню комнезамів. На півдні, сході і в центрі України вирували справжнісінькі селянські війни – наші діди і бабусі з останніх сил захищали свій життєвий простір^Факти антибільшовицьких повстань радянські ЗМІ не поширювали. Інформацію про голодомор 1932-33 років також ретельно приховували, ув’язнюючи людей, які намагалися її поширювати.

Тільки згодом дослідники приблизно підрахували, шо підчас голодомору загинуло від 5 до 10 мільйонів українських селян.

Спогади очевидців про голодомор на Кіровоградщині:

1-й учень

Голод у нас почався вже восени 1932 року Жила тоді Мама з п’ятьма дітьми в селі Ганнівці Маловисківського району Кіровоградської області. Мені було б років, але все добре пам’ятаю. Забрали в нас корову, повитрушували все з горшків.

Лишилася на горищі засохла шкура з бичка та трохи буряків. Цього “запасу” не вистачило пережити зиму. Почала помирати мама.

Але і в той тяжкий час були люди, що не втратили почуття милосердя. Сусідка, батьки якої виїхали і присилали продукти, врятувала маму. Кілька днів підгодовувала, уриваючи трохи від себе.

Нам віддавала лушпайки з картоплі.

Весна 1933 року була рання. Ми ходили на поле шукати зерна сої. Там було багато людей голодних, пухлих. Деякі падали і більше не піднімалися. Потім почали шукати їжу в річці.

Кореневища рогози, всередині напівсухі і борошнисті, стали нашою їжею. Почали трохи “відпасатися”.

Настав час посівної. Худоба з голоду попропадала, люди теж голодні, знесилені. Всіх виганяли на поле. Впрягалися в плуг, копали землю лопатами в надії, що дадуть черпак якоїсь бурди.

Деякі не в силі були працювати, падали, їх збирали в окрему групу – біля напису “ледарі”.

Почалися жнива. Урожай був хороший. Мамі дали норму. Вона була слаба, ледь рухалась.

Усі ми пішли допомагати: старші в’язали і в копи складали, а ми з сестрою підносили снопи. Старалися непомітно вкинути в рот кілька зерен, з’їсти. Таким чином трохи підкріплювалися, та й городина була непогана.

У людей появилась надія вижити. Почали повертатися ті, що рятувалисядєсь від голоду. Але не так сталось, якгадалось. Долю всіх вирішило “мудре” керівництво, яке “орліми очима в далину глядить” і все бачить.

Весь урожай вивезли. Потім пішли по хатах ті, з піками. Жорна розбивали: як хтось і зберіг зерна жменьку, то щоб не зміг змолоти. Перекопували городи, знаходили ями з буряками, морквою, все забирали. Де пройшла “мітла”, там нічого не лишалось.

Почався страшний голод. Мертвих не було кому ховати, так і лежали, де їх застала голодна смерть…

Любов Загребельна,

Родом з с. Ганнівка

Маловисківського р-ну

Кіровоградської обл.

2- Й учень:

У 1933 році мені було 10 років, і я все пам’ятаю, хоч, може, я ще не все розуміла. Наша сім’я жила в селі Мала Вільшанка. Нас у сім’ї було семеро: батько, маги і п’ять дочок.

Жили ми бідно, але все ж була своя городина, корова, і ми не голодували. Добре пам’ятаю, як прийшли якісь люди і почали вигрібати все, що вродило на городі. Доводилось ховати все, що залишилось, але все ж знаходили і забирали.

Коли все забрали, під руки їм попалась квасоля, ЇЇ теж вигребли до зернини. Тоді взялись за одяг. Забирали все краще і везли ні торги.

Взимку ще якось жили. А весною почалося страшне. Коли вже зовсім не було що їсти, збирали лободу, кропиву, парили, потім пекли якісь плецики.

А якщо де здохне коняка, то за возом ішло пів села, аби потім здерти шкуру і м’ясо забрати. На той час я вже була пухла з голоду і не могла ходити, погано бачила і все лежала на печі. Якось я була в хаті сама, мати була на городі. Ми вже чули про жінку з села Горобльова, яка різала і їла людей.

Вона втратила з голоду розум… Двері в хату не були зачинені, не заведено в нас зачинятися. До хати зайшла незнайома жінка.

А сусідка, тітка Ярина, саме (іуда, у дворі і, на мо^щастя, побачила ту жінку, яка вже заходила до хати. Тітка Ярина гукнула матір з городу і спитала, чи є хто в хаті, бо зайшла в хату людожерка. Щосили бігла моя мама з городу, аби встигнути…

Днів через три, у неділю, дві мало вільшанські жінки йшли на базар через Горобльове. Недалеко вже від села їх перестріла ця жінка. Одна жінка встигла втекти, а другу вона подовбала ножем…

А ще пам’ятаю, що люди дуже помирали, а у рідних не було сил їхховати. Чоловіки від колгоспу їздили декілька разів надень, збирали мертвих і звозили в одну велику яму. Мертві лежали і на печі, і на подвір’ї, і в погребі, бо їх не встигали вивозити.

Ніна М’ясникова,

923 року народж.,

Селище Вільшанка

Кіровоградської обл.

3-й учень:

Село наше Виноградівка розташоване за якусь сотню метрів від Новомиргорода, власне, між ними лежить міст через річку. Жила наша родина поблизу сільського цвинтаря, і мені щодня доводилось бачити, як з новомиргородської райлікарні вивозили трупи померлих від голоду. Вивозили гарбою з глибокими драбинами. Спочатку, це з березня, вивозила одна пара волів, а в квітні-дві пари. Воли робили по два рейси на день – ранком і ввечері, на’кожяій гарбі’по сорок-п’ятдесят покійників, здебільшого – це молодь, діти, підлітки, багато було померлих чоловіків, були жінки, зовсім рідко – старики.

Скидали їх у. загальну яму, загортали робітники лікарні, яким давали по кілограму хліба (тим, хто копав ями і хто звозив трупи). Я очевидець цього: двоє беруть за руки й за ноги, кидають до ями. Траплялось, з гарби ще жива людина показує пальцем в рот (їсти), а вимовити вже нема сил,- все одно, за руки, за ноги й до ями. А яма копалася за стандартом: три метри ширина, три метри довжина, така ж глибина. Якщо копачі зменшать “обсяг” – менше перепаде хліба.

Бувало, яму під вечір не заповнять, так її залишали на ніч, вранці докидали, засипали. Похоронники гнали мене з цйинтаря, але я примудрявся все побачити, запам’ятати, До новомиргородської райлікарні привозили живих і напівживих людей з сіл Новомиргородського району: Кам’янка, Панчеве, Мар-тоноша, Каніж, Зашита, Лікареве, Коробчине. В лікарні вони мерли, потім їх вивозили на виноградівський сільський цвинтар, бо до новомиргородського міського кладовища було далеченько від лікарні, через усе місто, а там ще й гора висока, дві пари волів попідбивались би від такого щоденного “навантаження”.

Наша родина, як і весь тодішній люд, голодувала: мати, сестра з двома дітками (хлопчик помер, дівчинка вижила). Ходили в колгосп на роботу. Хто вийшов – давали квиточок на обід, хто вже не міг, геть охляв – квитка не дадуть. Помирай. А в новомиргородсь-кому торгсині, мабуть, тільки пташиного молока не було.

Бери, що хочеш, за золото. Деколи підійдемо з матірію, постоїмо, подивимось: ковбаси, копченина, цукор, масло, рис, гречані крупи, коли б то, ех… Що тут говорити…

Степан Михайлов, нар. тысяча девятисот семнадцатого р. в с. Виноградівці латопільського р-ну Кіровоградської обл.

Причини Голодомору.

1- Й учень;

Колективізація і голодомор 1929-1933 років – ця чи не найжахливіша соціальна катастрофа нашого століття призвела до більших жертв, ніж перша світова війна. Та й була справжня війна радянського режиму проти власного народу, відлуння якої чутно й дотепер. У 1929-1932 рр.

Комуністична партія під керівництвом Сталіна завдала подвійного удару радянському селянству – розкуркулювання й колективізація. Розкуркулювання означало, по суті, фізичне зниження або депортацію на Північ мільйонів селян разом з їхніми родинами.

Розкуркуленню підлягали найзаможніші селяни, офіційно, але на ділі ж його жертвами стали найвпливовіші й найнепокірніші – ті, хто не погоджувався з політикою партії. Колективізація – її мета полягала в цілковитій ліквідації приватного землеволодіння й концентрації решти селянства в контрольованих більшовиками “колективних” господарствах. Реалізація цих планів спричинилася до мільйонних жертв. В 1932-1933 рр., сталося те, що можна охарактеризувати, як терор голодом (або, як ще кажуть – голодомор) проти колективізованих селян України та значної частини заселеної українцями Кубані (разом із деякими регіонами Подоння й Поволжя), здійснювання шляхом установлення для них аж надто великих, непосильних норм хлібоздачі, вилучення до останку харчів, а також ужиття заходів, аби жертви голоду не дістали допомоги ззовні – навіть з інших районів СРСР. Уявну впертість українських селян, котрі не здавали зерна (якого вони не мали), неоднозначно розцінювали як “Націоналізм”.

Все це повністю відповідало твердженню Сталіна, що національна проблема є за своєю суттю селянською проблемою. Тож український селянин терпів подвійно – і як селянин, і як українець.

2- Й учень:

В українській політиці компартії чітко простежувалися два моменти: з одного боку, боротьба проти селянства взагалі, а з іншого проти національної самосвідомості місцевого населення. У той самий час, коли робилися перші кроки у напрямі придушення селянство в 1929-1930 рр. Сталін відновив наступ на Україну та її національну культуру. Представники національної культури і навіть значна частина комуністів прийняла московське панування лише умовно.

Більшість населення України вороже ставилось до системи. З точки зору партії це було погано не тільки саме по собі, але й таїло велику небезпеку для режиму в майбутньому.

Сталін добре розумів, що рушієм національного відродження України є інтелігенція, яка втілювала в собі самосвідомість українського народу, але також і селянські мас, які живили її протягом сторіч. Сталін усвідомив, що лише масовий терор супроти основної частини нації, тобто проти селянства, та “Обезглавлювання” нації – інтелігенції, міг примусити країн до покори. Українські селяни бачили депортування куркулів:” І ми думали, бо дурні були, що не могло бути долі гіршої за куркульську” Тепер, двома роками пізніше, вони зазнали нового, ще більш жахливого удару уряду.

Липневу директиву, що встановлювала норми заготівлі зерна, уряд підсилив іншого директивою, від 7 серпня 1932 р., яка включала правові санкції, що передбачали конфіскацію селянського зерна, а також зазначалося, що вся колгоспна власність, наприклад велика рогата худоба та зерно, проголошувались державною власністю.

3- Й учень:

Винні в Учиненні злочину проти неї вважалися “ворогами народу” і підлягали розстрілові. За пом’якшуючих обставин подібні “антидержавні злочини” карались ув’язненням строком Не менше Десяти років з конфіскацією майна. Селянам, які зібрали кілька колосків пшениці на колгоспному полі, давали трохи менші строки. Сталін охарактеризував цю директиву, як “основу революційної законності в даний момент”. Нема безпосередніх доказів того, що голод планувався Сталіним заздалегідь.

Але те, шо він як із самого початку, так і далі – суворо вимагав реалізації Куру, який спричинився до катастрофи, показує, що Сталін вважав голодомор за ефективний засіб боротьби з українським селянством як “куркульсько-національним елементом”. Отож завданням уроку було, не грабуючи ніякими засобами, зламати дух найнепокірніших верств населення. А що ж до самої партії, то чергова компанія слугувала нагодою для виявлення та усунення елементів недостатньо дисциплінованих схильних до “буржуазно-гуманістичних” почуттів.

Факт існування голову підтверджували свідки: високопоставлені радянські працівники, місцеві активісти, іноземні спостерігачі та самі селяни. Одначе будь-яка згадка про голод жорстоко переслідувалась всередині країни: за кордоном радянські дипломати дістали інструкцію заперечувати існування голоду.

Вірш Павла Тичини ” Голод”

Хоч би світало… Мамо, хліба!

Підвівся батько – замовчи!

Коло вогню в вагони збились

І мруть голодні втікачі.

І дим їм очі виїдає.

Мороз проходить аж в кістки.

А за вагоном крик і гомін,

Обмін, торгівля і свистки.

В лахмітті, в скорбі, у болячках

Зігнулась мати. В щось дитя

Уткнула, та й все: нумо спати

Навік заснуло б ти… Життя!

Прийшла сюди, а голод з нами,

Й нема людей помдж людей.

Ти чув!… Недавно десь тут жінка

Зварила двох своїх дітей…

Одскочив батько:

– Божевільна!

Мовчи! Мовчи! Для чого це?

Схопилась мати й закричала,

А батько плюнув їй в лице.

Наслідки голодомору.

1-й учень:

Гласність у боротьбі з голодом означала визнання факту економічної катастрофи, якою завершився сталінський експеримент з форсуванням темпів індустріалізації. І Сталін обрав інший шлях – шлях боягузливого і злочинного замовчування становища в сільській місцевості. Генсек дав директиву ставитися до голоду як до неіснуючого явища. У табу був інший смисл: тема не підлягала обговоренню на партійних зборах чи пленумах партійних комітетів.

Про те, що на селі відбуваться щось страхітливе, знали всі. Біженці заповнювали міста і вмирали сотнями просто на вулицях. Інформація про голод проникала й за кордон.

Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. Десятки тисяч підкидьків створювали серйозну проблему.

2-й учень:

Непростою в моральному відношенні виявилася проблема охорони від голодуючих достигаючого врожаю. В архівах є багато судових справ по звинуваченню тих. хто хотів знайти їстівне на колгоспних полях, а також тих, хто намагався захистити голодуючих віл сталінського закону про охорону колгоспного майна. В судах і в пресі людей, котрі З Голоду споживали колоски у молочно-восковій стадії стиглості, називали “куркульськими перукарями”.

Лавина Голодних смертей наростала з місяця в місяць аж до початку літа. Така інформація ретельно приховувалася від народу. На XVII з’їзді ВКП(б) у січні 1934р. Сталін, говорячи про успіхи міжз’їздівського періоду з підкресленим натиском відзначив, у контексті з цифрами про зростання національного доходу і промислової продукції “зростання населення Радянського Союзу з 160,5 мільйона чоловік в кінці 1930 року до 168 мільйонів в кінці 1933 року”.

Включення до традиційного переліку успіхів нового елемента – даних про зростання населення – мало на меті покласти край Різного Роду чуткам у країні і за кордоном про величезні втрати людей від голоду. Наведена Сталіним цифра була сумою двох відомих величин: кількості населення на початок 1933р. і річного природного приросту, який тоді коливався в межах 2,6-2,8 млн чоловік.

Підписавши фальшивий вексель, генсек не чекав нічого втішного від чергового перепису населення. Перепис кілька разів відкладався. Цілком очевидними є причини заборони абортів у червні 1936 року (заборона діяла до листопада 1955 року).

Навіть дивно, що цей захід не спав на думку Сталіну раніше. Заборона абортів у перші роки істотно вплинула на зростання народжуваності, але до останньої призначеної дати перепису залишилося рбмаль часу.

Зі-й учень:

Перепис відбувся в січні 1937р. і викликав політичний скандал. Після того, як демографи підрахували попередні підсумки кількості населення, “їх звинуватили в недообліку. Демографічна наука перестала існувати. Науково-дослідні установи відповідного профілю були закриті, а демографи, які зберегли своє життя після 1937р., перетворилися на звичайних статистиків. Матеріали перепису знищили, статистика народонаселення стала секретною.

Підсумкові дані повторного перепису, який провели в Січні 1939р., з’явилися у формі Двох коротких газетних публікацій. Дані перепису 1937р., які викликали в Сталіна таку реакцію, досі залишалися загадкою. Найбільше від голоду постраждала Україна.

Щоб вирахувати орієнтовну цифру втрат, необхідно мати дані про природний приріст за 1933-1936рр. С звітні дані лише за 1935р.

Заключне слово вчителя:

Голод 1932-1933 рр. став для українців тим, чим був голокостдля євреїв і різанина 1915 р. для Вірменіє. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які вона носить до сьогодні. Найважливішим у трагедії голоду є те, що його можна було уникнути!

Хвилина мовчання…


Твір на тему: Виховна година____Свічка голодомору 1932-1933 роки




Виховна година____Свічка голодомору 1932-1933 роки
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email