Заум
Заум (рос. заумь) – один із версифікаційних прийомів російських кубофутуристів, який полягав у розчленуванні поетичного мовлення на фонемні складники з наступним їх довільним сполученням під впливом певної ритміки. Термін з’явився на початку XX ст. (О. Кручених, В. Хлєбніков, В. Каменський та ін.), спроба його теоретичного обгрунтування була в книзі “Апокаліпсис в російській літературі” (М.,1923). 3. приковує до себе увагу і сучасних прихильників авангардизму (“Авангардисти Тифліса”. – Венеція, 1982). Вони диференціюють чистий 3., який зберігає звичайні граматичні форми у новому фонетичному їх наповненні, від чистої абстракції (див.: ), що спостерігалася в обериутів чи європейських конкрет-поетів.
Корені 3. містяться у глосолаліях, анаграмах, дитячому мовленні, схильному до довільного словотворення. Відомий 3. і в українській поезії, зокрема у творчості панфутуристів, тобто був явищем не тільки російського футуризму. Зразки його наявні у доробку М. Семенка, Гео Шкурупія, А. Чужого та ін. Звертався до 3. й М. Бажан:
Мене зелених ніг
Тіл тюль люля хміль.
Це приклад вірша-конгломерата, складеного впереміж із звичайних реалістичних, заумних та абстрактних елементів. У тогочасній поезії траплялися випадки майже безконгломератного 3., як-от у вірші “Ляля” Гео Шкурупія:
Лю
Льоль
Лієллі лієллі
Канц канц.
Ае еа ео леллі
Бумеранг бумеранц
Тфуїті твіті лю.
Досвід своїх попередників використовують сучасні неоавангардисти (“Бу-Ба-Бу”, “ЛуГоСад”, “Пропала грамота” та ін.), поєднуючи 3. із граматичними формами, як, скажімо, Н. Гончар:
Чулення
Роз-о-зне
Розпука пуп’янка п’янка?
Яка різниця?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)Твір на тему: Заум
Заум