|  | 

Літературна поезія

РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ

1. ЛІТЕРАТУРА ЯК ВИД ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ

1.3. Основні етапи історичного становлення літератури

Та види літературно-художньої творчості

У процесі свого історичного становлення як мистецтва слова література проходить два великі етапи, перший з яких умовно можна пов’язати з періодом панування поезії, спочатку у фольклорній, тобто колективно-авторській, а згодом у літературній, індивідуально-авторській формі, другий – з періодом пануванняпрози, або літератури у власному розумінні цього слова.

1.3.2. Літературна поезія.

Як можна гадати, авторська форма поезії з’являється в надрах колективної пісенної поезії, а саме тоді, коли з великої кількості її анонімних творів і співаків-інтерпретаторів поступово починають виокремлюватися творчі особистості, які в яскраво-індивідуальній манері виконували та особливо талановито варіювали мотиви добре знаних у колективній свідомості пісенних текстів, у зв’язку з чим западали в народну пам’ять своїми іменами, і які згодом починають збирати і об’єднувати окремі пісенні твори зі схожою тематикою, переважно присвяченою оспівуванню якоїсь однієї історичної події, у великі пісенні цикли. Одним з перших таких співаків, чиє ім’я не загубилося у багатовіковій історії розвитку поезії, є найславетніший з поетів античності Гомер. Зібрання пісенних текстів, об’єднаних ним у великі тематичні цикли, дістали назву героїко-епічних поем, відомих нам під назвами “Іліада” та “Одіссея”.

Авторська форма поетичної творчості довгий час усе ще залишається пісенною. Уся поезія давніх греків, з якими пов’язують розвиток європейської авторської поезії, спершу була пісенною, як і вся музика – вокальною. Взаємопроникнення музики та поезії тривало досить довго: основоположник ямбічної поезії Архілох (VII ст. до н. е.) і лірик, автор елегій Симонід Кеоський (556-468 рр. до н. е.) ще в рівній мірі вважалися як поетами, так і музикантами.

Згодом, відокремлюючись від того, “що співалося”, поезія довгий час виступає як єдина форма мистецтва слова, за твердженням В. Кожинова, “унікальний, незмінний інструмент перетворення слова на мистецтво”. Усі провідні жанри античності, середньовіччя й навіть Відродження та класицизму (епічні поеми, трагедії, комедії, лірика) – це словесні тексти, написані у віршовій чи близькій до неї формі.

Попри те, що разом з віршовою формою з найдавніших часів існує і форма прозаїчна, таке звичне для нас протиставлення: проза – вірші з’являється не відразу. Лише з часом широке поняття поезії як мистецтва слова саме стає об’єктом поділу на віршовану поезію та художню прозу. Початок такого поділу можна спостерігати вже в античності, хоча протиставлення вірша і прози в ній не принципове: художня проза, яка опинилася на периферії мистецтва слова, все ще суттєво організується відповідно до законів поезії.

В західноєвропейських літературах виокремлення поняття віршів із поезії в добу Відродження пов’язується зі здобуттям прозою своєї власної художньої форми, відмінної від віршової. Віршовий текст і став усвідомлюватись як віршовий тоді, коли мовленнєва організація прози чітко протиставила себе творам, написаним віршовою формою. У слов’янських літературах термін “поезія” в значенні віршової форми входить у вжиток з кінця XVIII – початку XIX століття.

Починаючи з епохи Відродження в Західній Європі, а в східнослов’янських літературах – з третини XIX століття, поезія активно витісняється художньою прозою, яка, зайнявши до кінця XIX століття панівне становище в літературі, зберігає його й досі, певною мірою уособлюючи поняття літератури, як це у свій час робила поезія. Поетична творчість в ієрархії видів словесного мистецтва відсувається на другий план.




Літературна поезія
Обратная связь: Email