|  | 

“Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ”(Василь Симоненко) – Василь Симоненко (1935-1963)

Підручник Українська література 11 клас

Українська література другої половини XX століття

Василь Симоненко (1935-1963)

“Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ”(Василь Симоненко)

У літературі Василеві Симоненкові судилося працювати менше, ніж п’ять років, проте він встиг увічнити своє ім’я. Як і Григір Тютюнник, Василь Симоненко добре знав і художньо відтворював умови життя, прагнення і сподівання народу. Він гостро переймався його бідами, невлаштованістю, беззахисністю перед бюрократами.

Животрепетні, актуальні, викривальні поезії “Баба Онися”, “Дід умер”, “Дума про щастя”, “Жорна”, “Злодій”, “Некролог кукурудзяному качанові” ставали вироком тоталітарній системі. Ці вірші є взірцями найвищого рівня художності, громадянської позиції, національної свідомості автора.

Василь Симоненко був переконаним українським патріотом, що засвідчує такий промовистий факт. Під час літературного вечора в Черкаському педінституті виступ Василя Симоненка виявився особливо цікавим для публіки. Серед записок митцеві одна була такого змісту: “Яку це ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете: “Хай мовчать Америки й Росії…”, “Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті”. Почувши словосполучення “самостійна Україна”, зал завмер, збагнувши, що провокатор готує поетові пастку, щоб викрити “буржуазного націоналіста”. А Симоненко спокійно відповів: “У мене Україна одна.

Якщо автор запитання знає другу – хай скаже. Будемо вибирати”.

Вірш “Задивляюсь у твої зіниці” став синівською сповіддю поета Україні. Його написано у формі монологу ліричного героя, щирої розмови сина з матір’ю Україною. Цензура поглумилася над твором, вилучивши “крамольні” строфи. У той несприятливий для української мови і культури час поет насмілився заявити про своє “святе синівське право з матір’ю побуть на самоті”, звіривши Вітчизні наболіле на серці: “Україно!

Ти моя молитва, / Ти моя розпука вікова…”.

Цілісність образу Вітчизни раз у раз подається через глибину і сконденсованість думки, психологічну напруженість, динамічність. Автор пишається своєю дивною, гордою і прекрасною країною, схиляється перед героїзмом і мужністю борців за національне й соціальне визволення. І сьогодні чути “битви споконвічний

Василь Кричевський. Пейзаж. 1921

Грюк”, адже “Ще не всі чорти живуть на небі, / Ходить їх до біса на землі”. Як стверджував письменник Василь Захарченко, “Симоненко перший у задушливі комуно-імперські роки посмів на весь голос сказати те, про що одні з нас тільки думали, а інші навіть боялися й помислити про таке в своїй рабській самотині. Він підніс наш дух, нагадавши нам про синівський обов’язок любити свою Україну над усе на світі, ні в кого не питаючи дозволу на це: “Хай мовчать Америки й Росії, / Коли я з тобою говорю”.

Найбільшої напруги пафосний монолог досягає в заключній строфі, де поет заявляє про свою готовність, коли доведеться, пролити кров на священне знамено своєї Вітчизни. У зв’язку з цим рядком Симоненко переробляв вірш, щоб не виникло загрози різних тлумачень поетичних образів. Тож в останній версії “червоні блискавиці / Революцій, бунтів і повстань” у першій строфі та “хмари бурякові”, “священне знамено”, “крапелька крові” в передостанній візуально підсилювали колір червоного державного прапора СРСР.

Так поет декларував свою лояльність до влади, адже інакше свідомими читачами (та й цензурою!) “священне знамено” могло сприйматися як синьо-жовте. Втім, незважаючи на компромісні образи, поезія “Задивляюсь у твої зіниці” мала вагоме ідейне навантаження. Сміливіше й чесніше за Василя Симоненка про Україну не сказав ніхто з поетів його покоління.

Незважаючи на політичні утиски Симоненка, майже всім його творам щастило знайти своїх читачів. Василь Андрійович жартував, що його “черкаська цензорша” у місцевій пресі дозволяла до друку навіть ті твори, які в столиці нізащо не опублікували б. До таких можна зарахувати вірш “Я…”. Заявляти про те, що насмілився оприлюднити Симоненко у цьому вірші, було такою ж мірою небезпечно, як афішувати свою любов до України. У часи, коли вирізнятися у безмежній масі було небезпечно, поет сміливо заговорив про людську гідність, неповторність кожної особистості.

Антиподом до ліричного героя у вірші “Я…” виступає безіменний тупий бюрократ, вірний прислужник системи. Спосіб мислення цього клерка цілком відповідав тогочасній урядовій політиці й переконаності, що в СРСР людей вистачить для реалізації всіх партійних планів – будувати Біломорканал, Дніпрогес чи БАМ, завойовувати пустелі, розорювати цілинні землі, створювати штучні моря… Афористичний висновок вірша “Я…” можна сприймати як максиму самого поета, його розуміння призначення кожної людини на землі: “Ми – це народу одвічне лоно, / Ми – океанна вселюдська сім’я. / І тільки тих поважають мільйони, / Хто поважає мільйони “я”.

Про ідейно-змістове наповнення вірша “Я…” літературознавець Анатолій Ткаченко сказав так: “Ідея людської гідності, гордості з того, “що ти – людина”, доповнюється тут мотивом уселюдської спільноти та яскраво вираженим протестом проти диктату сили, авторитарності”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на тему: “Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ”(Василь Симоненко) – Василь Симоненко (1935-1963)




“Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ”(Василь Симоненко) – Василь Симоненко (1935-1963)
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email