|  | 

Послання оріян хозарам, або Рукопис Войнича

“Послання оріян хозарам”, або “Рукопис Войнича” – найдавніша праукраїнська літературно-публіцистична пам’ятка, зразок давнього українського письма. У цьому творі, не переінакшеному пізнішими переписувачами на церковнослов’янську мову, у поетичній формі обстоювались основи язичницької віри наших предків. Він зберігався у фраскатській школі єзуїтів “Мондраган”, успадкований нею з правлячого дому Парми.

При манускрипті був лист від 19 серпня 1666 ректора Празького університету Й. Марчі до А. Кірхера з проханням декодувати “П. о. х”. На жаль, цього не вдалося зробити ні в XVII, ні в першій половині XX ст., коли букініст В. Войнич придбав цей манускрипт у ченців. Наступний власник пам’ятки Г. Краус подарував її бібліотеці рідкісних книг т а рукописів.

Лише американський мовознавець Дж. Стойко, звернувши увагу на українізми тексту, не тільки спромігся прочитати його, а й кваліфікував як духовний документ української язичницької культури, що має коріння у добі Трипілля (VII-VI ст. до н. е.). Послання, в контексті якого дочка Ліли прагне відновити віру в Око Боже, підтверджує гіпотезу про існування прямих предків українства (“Око Орі було одне”), “оріїв”, “оріян” “аріїв” – тих, що походили від божества Ора.

На погляд вченого, “хозари” – не історичний етнонім, а назва соціальної верстви, що існувала в період трипільської культури. Його гіпотетичні міркування друкувалися на сторінках газети “Русь Київська” (1994) під назвою “Листи до Ока Божого”. “П. о. х.” розтиражоване виданням “Індоєвропа” (березень 1994-березень 1995), назване редколегією (зокрема В. Довгичем) “Рукописом Войнича-Стойка”.




Послання оріян хозарам, або Рукопис Войнича
Обратная связь: Email