Природа і людина в романі І. Багряного “Тигролови”

Природа – то колиска людської цивілізації. Завжди вона давала людині матеріальний достаток та насолоду від спілкування з нею. І при дбайливому до себе ставленні віддячувала стократ. Ще Г. С. Сковорода закликав жити в гармонії з природою. Але природа для слабких духом, невмілих та недосвідчених може бути жорстокою, навіть згубною.

У романі І. Багряного “Тигролови” пейзажам приділено багато уваги. В основному це опис далекосхідної тайги, і починається він із напівгу-мористичної легенди про те, як Господь створив цей дивовижний край: “Отже, як творив наш Бог мир, то йшов він із заходу на схід і розселяв по землі, де що треба за планом. Як той сівач, ніс він у мішку всякої тварі і всякого насіння до лиха і розтикав по землі, де що приходилось… І прийшов він аж у той край, що грець його й зна, де. І зупинився він на хребті Сіхоте-Аліня – гори такі є. Аж бачить – земля вже скінчилась, а в нього у мішку ще до лиха всього є! Дивився, дивився Бог. Вертатись далеко…

Так він узяв та й висипав геть з мішка усе тут. – Живи тут!.. Ну, відтоді і почалось. І поперло. І погнало!” Детально, із знанням справи описує І. Багряний чотириярусну тайгу, хребти й становики, що міняють свій колір, річки, паді й водоспади, наводить легенди про походження їх назв. Із любов’ю й неабиякою художньою майстерністю описує автор лісових мешканців, інколи ледве не від їх імені. Ось “на поваленій кедрині тремтіли сонячні зайчики.

Смугастий звірок-бурундук почав бавитися з ними, задравши хвостика, як той драгун султана, перестрибував через них”. Там козеня знайомиться з жабою, а ще далі – зустріч із дивною гадюкою, що рятувала своїх дитинчат у власній пащі. Найзахоплюючіші розповіді – про володаря уссурійських нетрів – тигра, про бій ізюбрів, про полювання та риболовлю. Природа у письменника завжди жива, одухотворена: “Перед хатою цвітуть гвоздики: насаджені дбайливою дівочою рукою, вони змагаються з пишними тубільними саранками – червоними, жовтими, фіалковими, що розбіглися ген скрізь по схилу річки і аж у ліс і перегукуються пишними кольорами серед безлічі інших квітів у морі яскравої зелені, буйної і соковитої.

Великими суцільними масивами рожевіє плакун. А з-за хати повиходили черемхи – повтікали з тайги і стоять, як дівчата, запишалися, заквітчані”. І. Багряний зображує природу в різні пори року, в різний час. Дика вона, могутня і часто страшна. Можна згадати чимало епізодів, коли герої роману опинялися на грані смерті чи у великій небезпеці.

Детально описує письменник паутів – страшне лихо для людей і всіх лісових мешканців. Або змальовує таку картину: “Тиша зімкнулася знову. Напружена і зрадлива тиша нетрів. Десь нагло розітнувся дикий рев.

Лютий і страшний. І покотивсь, покотивсь. Урвавсь… Гавкнуло десь із другого боку, так само хижо і тужно… Закричав спросоння глухар… Зрадливі звуки, притаєні шелести…

Через самий місяць шугнула нечутно сова. Тайга лише починала жиги. Місяць поблід і квапився вгору”. Читачеві стає ясно, що виживатиме тут сильніший. І все ж воля людини, її працьовитість перемагають.

Недаремно цей край називали “золотим Ельдорадо”. Дійсно, багата земля, ліс і вода давали людині все, коли вона докладала своїх зусиль. Біда лише в тому, що одні люди не дали спокійно жити іншим, нав’язали нову суспільну систему й загубили усі здобутки. Так розпалася “Сіркова держава”, і тільки її залишки ховалися в густих нетрях від заздрісного й хижого ока власть імущих.

Таким чином, природа в романі “Тигролови” є також одним із головних узагальнених образів і служить прекрасним фоном для розгортання сюжету та образотворення, підкреслення рис характеру героїв.