|  | 

Тематика поеми “Енеїда” І. Котляревського

У поемі Вергілія йдеться про те, як у героїчних походах, морських пригодах з волі богів троянці здобували землі латинян, а Еней – син богині Венери і смертного Анхіса – створив царство, що пізніше стало Римською державою. Такий міф про божественне походження царів був вигідний римським імператорам, бо підкреслював їх право на незмінну родову владу. Боги у поемі Вергілія всесильні і керують долею людства. Котляревський, навпаки, наділив богів та імператорів людськими вадами, такими як: хабарництво, пияцтво, заздрощі та зрадливість і т. ін.

Наприклад, бог вітрів Еол – бахур, Нептун – хабарник, Зевс – п’яниця, Венера – “шльоха”, Цірцея – “дуже злая до людей”, цар Латин – “скупиндя”. Героїчну поему письменник перетворює на комічну, а драматичні ситуації – на кумедні. Наприклад, Юнона у Вергілія – велична богиня, дружина Зевсе, у Котляревського вона – лише мстива жінка, “суча дочка”. Вергілій: Горя вів досить зазнав, Суходолами й морем блукавши, З волі безсмертних богів І мстивої серцем Юнони Лиха він досить зазнав у бою, Доки місто поставив. І. Котляревський: Но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка, Енея не любила – страх; Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла К чортам, і щоб і дух не пах.

Дідона Вергілія-богиня “краси неземної”, повелителька і справедлива суддя, у Котляревського вона – лише приваблива вдова, і зустріч її з троянцями, які “обідрались”, “охляли, ніби в дощ щеня”, відбувається не за всіма правилами дипломатії з обміном подарунками і бенкетом, а просто на березі, де Еней поводиться з нею, як парубок з дівкою: “Поцілувались гарно всмак; за рученьки біленькі взявшись, балакали то так, то сяк”. “Енеїда” Котляревського мала велике громадське значення, а гумор та сатира у творі були соціально спрямованими. Поет на основі античної поеми відтворив соціальну дійсність ХУЛІ століття.

Третя частина поеми, у якій зображене пекло і рай, подає загальну картину суспільства. У пеклі поет зображує панівний клас: жорстоких панів, здирників, чиновників, нечесних суддів та церковних служителів: Тут всякії були цехмістри, І ратмани, і бургомістри, Судді, підсудки, писарі… Перелік тих, хто очікував на свою чергу до пекла, доповнюється десятниками, соцькими, стряпчими, секретарями та повіреними – “начальниками, п’явками людськими”, яких автор називає проклятими. З позицій народу І. Котляревський показує, яку відплату мають отримати грішники, і за що: Панів за те там мордували І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів.

У раю І. Котляревський показує представників трудового народу, які були пригноблені за життя: Не ті се, що в цвітних жупанах… Не ті се, що кричать і паки, Не ті, що в золотих шапках. *** …бідні, яищі, навіжені, Що дурнями зачисляли їх… Се вдови бідні, безпомощві, Яким приюту не було… Праведних панів у раю було зовсім мало, бо “трохи сього дива, Не квапляться на се вони!”.

Отже, в “Енеїді” не тільки показана правда про нелюдську сутність кріпацтва, але й висловлена надія на вищу справедливість: місце трудового народу у раю, а їх гнобителів – у пеклі. У четвертій частині поеми поет розкрив соціальні протиріччя, показав класову нерівність. З великим сумом Котляревський говорить про вільних колись козаків, які тепер змушені “волом… в плузі проходжати”.

Проте автор йе втрачав надії на те, що колись буде встановлена справедливість, і у суспільстві буде панувати рівноправ’я, а люди почнуть жити за законами християнської маралі: Ченці, попи і крутопопи Мирян щоб звали научать; Щоб не ганялись за гривнями, Щоб не возились а попадями, Та знали церкву щоб одну; Ксьондзи до баб щоб не іржали… Змальовуючи життя царів і властителів, поет показує, що суттєвої різниці в способі їх існування немає – воно є однаково паразитичним і безцільним, проходить у розвагах, любовних пригодах та пияцтві. А уподобання – чи то переодягання і гуляння, як у Дідо-ни, чи то дріб’язкові сварки, бійки та інтриги, як у Адеста Та Еван-дера, чи то обмін “песиків, сучок, лошаків”, як у Авентія, – однаково низькі та ганебні. У викритті царів і можновладців Котляревський заходить так далеко, що алегорично навіть Катерину II зображує у поемі: Живе на острові цариця Цірцея, люта чарівниця І дуже злая до людей. 1783 року Катерина II указом ствердила кріпацтво.

Поета хвилює майбутнє народу та тяжка доля кріпаків: Пропали всі ми з головами, Прощаймось а тілом і душами, Останній наш народ пропав; Пропали! Як Сірко в базарі, Готовте шиї од ярма! Описуючи життя богів, Іван Котляревський особливу увагу приділяє наголосові на хабарництві. За характером роботи поет добре знав чиновницьку систему, і Олімп дуже нагадує якусь державну установу на зразок канцелярії, з типовим для неї чиношануванням, недовірою та хабарництвом. За хабар Вол влаштовує бурю на морі, за хабар Нептун-“дряпічка” її втихомирює, хабарі бере навіть мати богів Цібелла.

Слова Сівілли свідчать про глибокий сум автора про нехтування християнською мораллю: У нас хоть трохи хто тямущий, Уміє жить по правді сущій, – То той, хоть з батька, та здере. Не оминув своєю увагою ловт і представників офіцерства, бундючних і пихатих, жорстоких у ставленні до солдат. Яскравим представником цього прошарку суспільства у поемі є князьок Турн.




Тематика поеми “Енеїда” І. Котляревського