|  | 

Твір-оповідання за картиною І. С. Їжакевича “Мені тринадцятий минало”

Коли виповнилося Тарасові дев’ять років, померла його мати… У дванадцять став він круглим сиротою. Як жити?

Де дітися?

Пожаліли люди малого: взяли пасти вівці громадські. Вигнав Тарас ягнят за село. Пасуться вівці, тісно збившись до гурту.

Вмостився пастушок на випаленій сонцем траві. Глянув на небо – сіре, непривітне. Розкрив торбинку, а в ній – азбука.

Неначе світліше стало на душі у Тараса, радісніше. І пригадалося, що це увесь його сирітський спадок, усе, що від батька-матері сиротині залишилося.

Старенький дірявий брилик і торбина відкинуті вбік. Переписує Тарас літери. Проведе риску, довго милується, до іншої приміряється.

Хочеться Тарасові навчитися і писати, і читати. І вірить пастушок, що збудеться його бажання. А серце хлопчикове б’ється – завмирає від захвату.

Це ж про оці хвилини, про своє сирітське життя напише згодом великий Кобзар у вірші “Мені тринадцятий минало”; Саме так назвав свою картину про Шевченкове дитинство видатний український художник Іван Сидорович Їжакевич.




Твір-оповідання за картиною І. С. Їжакевича “Мені тринадцятий минало”