|  | 

Уроки справжньої любові (за творчістю В. Симоненка)

Любов – найпрекрасніше почуття, яке тільки може народитися в серці людини. Воно супроводжує нас завжди. Любов – це початок усього: із любові народжується нове життя, у пестощах світлих променів материнської ласки зростає нова людина, а від її тепла; отриманого у дитинстві, у серці дорослої людини формується почуття з почуттів, найчарівніший прояв любові – кохання. І це почуття знову і знову доводить, що без нього життя втрачає сенс.

Любов різна: це і велике кохання, це і зв’язок між матір’ю та дитиною, це й ніжна любов до рідного краю, до того, що має в нашому житті велике значення, і навіть до маленьких, але близьких нашому серцю дрібниць. У всіх своїх проявах вона має над нами таку велику владу, що ми не здатні протистояти їй. Саме любов надихає людину на прекрасне, робить її доброю, лагідною і чарівною. В усі часи це прекрасне безсмертне почуття оспівували видатні майстри слова: Петрарка, Шекспір, Пушкін, Єсеиін, Блок, Франко, Леся Українка, Володимир Сосюра, Дмитро Павличко, Ліна Костенко.

Не обминув цю тему і Василь Симоненко. У своїй поезії “Ну скажи – хіба не фантастично…” він проголосив вічність любові: Ти і я – це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи, Буду Я приходити до Тебе… Кохання змінює людину.

У душі розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну її клітину, робить її легенькою-легенькою… І тоді людина відривається від землі і летить, летить у блакиті неба, поміж хмар, до далекого таємничого сяйва зірок, назустріч великому почуттю: І чудно, і дивно якось Відчути, що поруч ти, Що в серці тривога й м’якість, На серці – думок бинти. (“І чудно, і дивно якось…”) Усім відомо, що краса врятує світ. Саме краса надзвичайного почуття – любові – утверджує в людині людське, вивищує нас над злом. Доки існуватиме це почуття, доти в світі пануватиме гармонія, єдність, лад.

Кохання дарує нам багато радості, щастя, світла, тепла, і ніхто не в силі від нього відмовитися, не прийняти його: І я не чув, як жайвір в небі тане, Кого остерігає з висоти… Прийшла любов непрохана й неждана – Ну як мені за нею не піти? (“Вона прийшла”) Любов наповнює нас новими силами, думками, стає сенсом життя і ще більше підсилює прагнення жити, але жити не тільки заради себе, жити для когось: Дні і ночі думать про тебе, Виглядати тебе щомить – Лиш для цього, їй Богу, треба, Тричі треба на світі жить! Життя прекрасне, коли кохаєш і коли кохають тебе. Та світ, на жаль, не ідеальний.

Неможливо керувати почуттями, не завжди на кохання відповідають взаємністю: Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. (“Є в коханні і будні, і свята…”) Так буває, що ті, кого ми любимо, не розуміють нас, завдають багато страждань. Біль пронизує нас наскрізь, а іноді вбиває бажання жити; але згодом усе минає, бо, як говорять, час лікує. І ми знову закохуємося, знову поринаємо у життя, наповнене дивовижними злетами душі поза рамками реальності. Як чудово було б, якщо б усі, кого ми любимо, змогли пережити неповторність цих почуттів. Тому Василь Симоненко говорить: Я б побажав тобі когось любити, Як я тебе люблю.

Я вважаю, що одним із найважливіших, найсильніших почуттів у житті людини є любов до рідної землі. Людина не може бути повністю щасливою, якщо вона не там, де народилася, де зростала, де вперше пізнала світ: Земле рідна! Мозок мій світліє, І душа ніжнішою стає, Як твої сподіванки і мрії У життя вливаються моє.

Де б людина не жила, що б не робила, вона постійно думає про Батьківщину, живе заради неї: Я живу тобою і для тебе, Вийшов з тебе, в тебе перейду, Під твоїм високочолим небом Гартував я душу молоду. (“Земле рідна! Мозок мій світліє….”) Сила любові – це сила самої природи. Як добро перемагає зло, так і вона перемагає ненависть. Перед цим почуттям стають безсилими і кривда, і хвороба, і біль.

Любов рятує нас у безвісті життя. Не буває людини щасливішої за ту, котрій доля подарувала велич, красу і силу цього почуття. Любов – це справжнє, добре, відкрите почуття, тому ми повинні зберігати наші душі чистими, щоб, коли воно несподівано нас охопить, ми могли б сказати, як і Василь Симоненко: Спасибі скажу долі, що ти є, Бо ж я могла Тебе і не зустріти.

Нехай мені святе ім’я Твоє Допомагає і в сльоту горіти.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Твір на тему: Уроки справжньої любові (за творчістю В. Симоненка)




Уроки справжньої любові (за творчістю В. Симоненка)
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email