|  | 

Відображення життя селян-кріпаків у творі І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря”

Майже півстоліття тривала літературна діяльність І. Нечуя-Левицького – одного з найкращих українських письменників. За цей час він написав близько шістдесяти художніх творів, у яких змалював життя різних верств українського населення: селян, міщан, заробітчан, інтелігенції, попів, ченців та інших.

Найкращими творами І. Нечуя-Левицького заслужено вважаються ті, у яких він показав життя українського селянства за часів кріпацтва. “Одне лиш знаю: біль за людей завжди тяжко мене палив”, – писав І. Нечуй-Левицький.

Одним із найбільших творчих досягнень письменника є його повість “Микола Джеря”, написана у 1878 році. Починається повість чудовим описом природи, де замальовуються річка Роставиця і село Вербівка. Далі разом із письменником ми простуємо стежкою і потрапляємо у село. Звичайне українське село за часів кріпаччини.

Тут ми зустрічаємось із головним героєм повісті – кріпаком-бунтарем Миколою, перед нами проходять образи батька та матері героя, його дружини Нимидори, односельчан.

Тяжкими, нестерпними були умови життя селян-кріпаків. З ранку до вечора змушені вони були працювати на пана. Селяни відробляли три дні панщини, потім так звані згінні дні, шарварок. Людське жито стояло й осипалося – його ніколи було жати, – а селян все гнали й гнали на панщину. Жінкам з літа до осені також давали відгодовувати панських каченят, яких вони змушені були годувати за свій кошт.

А в довгі зимові вечори дівчата та жінки повинні були прясти панові прядиво. Все це селяни мусили робити й слухати пана. А за найменшу непокору били, як це сталося з Миколою та його батьком.

Батько Миколи – Петро Джеря – усе життя покірно робив на пана, але це не врятувало його від панських канчуків. Виснажений непосильною працею, Джеря передчасно помирає. “Вся його сила пішла на чужу користь, на чужу кишеню, – на дорогі оксамитові сукні, на золоті сережки пані Бжозовській, на дорогі наїдки та напитки, на дорогі панські примхи та витребеньки”.

Не кращим було життя і в молодшого покоління – Миколи й Нимидори. За свою правду Миколі неодноразово доводилося відчувати на своїй спині панські канчуки. Не минула цього й Нимидора, яка на третій день після пологів встала з ліжка, але не пішла на панщину, за що її й ударив осавула нагайкою по спині.

Микола часто замислювався над тим, чому існує така несправедливість. “Він усе думав, нащо Бог так вчинив, що недобре розділив долю між людьми: одним дав панство й степи, лани, а другим дав важку працю, бідність та трохи не торби”.

Пан Бжозовський, осавула, гуменний – все це жорстокі експлуататори, які прагнуть скористатися з праці людей. Доведений до відчаю панськими знущаннями, погрозою віддати його в солдати, Микола вирішує разом зі своїми товаришами тікати на сахарні, шукаючи собі більш щасливої долі.

Отже, змальовуючи в повісті Життя народу за часів кріпацтва, письменник проводить думку, що люди не могли примиритися з кріпаччиною, боролися проти гнобителів.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на тему: Відображення життя селян-кріпаків у творі І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря”




Відображення життя селян-кріпаків у творі І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря”
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email