Вклад жінки в розвиток держави

ВКЛАД ЖІНКИ В РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ Керівник: Вчитель історії Тарасенко Л. В Підготували: Учні 10 – го класу Дядюра Анна, Заєць Анастасія, Соколова Анна, Трайзе Крістіна, Васюченко Марія. Анотація У роботі представлено аналіз ролі та місця жінок в суспільстві в різні періоди його розвитку, показано, що сьогодні змінюється соціальна роль представниць “слабкої половини” людства та підвищується їх статус у світовому співробітництві. В історії розвитку суспільства жінки в різні періоди відігравали принципово різні ролі та посідали різні місця. Так, на початковому етапі (при матріархаті) жінка посідала місце керівника роду, та виконувала провідну роль. У сучасному суспільстві відбуваються позитивні перетворення пов’язані зі зміною соціальної ролі жінок адже вони не тільки мають рівні з чоловіками права у здобутті середньої та вищої освіти, навчанні в аспірантурі та докторантурі, закріплені в Конституції України та Законі України “Про освіту”, а й успішно реалізують їх.

В роботі висвітленню ролі жінок України у громадсько-політичному житті, освіті, науці від часів Київської Русі до сьогодення. Мета даної роботи є здійснення історичного аналізу ролі та місця жінки в суспільстві та її внесок історичний розвиток України в різні періоди країни. Як можна зазначити жінки втратили свою провідну роль при переході від матріархату до патріархату, однак весь час продовжували брати досить активну участь у суспільних процесах, державотворчих, політичних, наукових та освітніх. Зміст І. Вступ ІІ. Основна частина 1. Видатні україни в історії 2. Видатні українки на захисті національних прав 3. Видатні українки в літературі та мистецтві 4. Імена видатних жінок України в освіті і науці ІІІ.

Висновок ІV. Список використаних джерел І. Вступ Українські жінки проявляли себе у багатьох сферах життя. Вони вміли боротися за свої права і обстоювати власну свободу. І це відобразилось навіть у мові. Зокрема, українські слова “дружина”, “одружуватися” означають, що жінка є подругою, рівнею своєму чоловікові, а не його рабинею.

Українські жінки щиро вболівали за свою країну і боролися за її свободу й незалежність, за її цивілізаційний поступ, віддаючи для цього свої зусилля, знання, почуття, енергію, а іноді й життя. Своєю багатогранною діяльністю вони вплинули не тільки на розвиток освіти, науки, культури й мистецтва, але й на розвиток соціально-економічної та політико-правової сфер суспільства. Кожна з видатних українських жінок є яскравою зіркою в історії України Відомо, що у давньоруських літописах не дуже часто згадувались дружини, доньки та онуки князів, хоча серед них було немало видатних особистостей, вплив яких інколи поширювався далеко за межі Руської землі. Зокрема, княгиня Ольга, перша княгиня-християнка, провела першу в історії Руської держави податкову реформу, установила тверді норми збору данини (“уроки” та “устави”), відновила мир і Порядок на підвладних теренах, успішно займалася зовнішньою політикою. Анна Ярославна, донька Ярослава Мудрого була розумна і “старанна до книг”, уже в ранній юності вона знала грецьку і латинську мови.

Після одруження з Генріхом І Капетом вона стала королевою Франції, проявляючи у своїй державній діяльності мудрість, далекоглядність та політичні здібності. У ролі опікунки Анна підписувала разом зі своїм старшим сином, королем Філіппом І, різні державні акти. Один з останніх документів з її підписом датовано 1075 роком. У місті Санліссі (що розташоване біля Парижа), збереглася невелика каплиця, зведена в XI ст., біля дверей цієї каплиці є скульптура жінки у повний зріст з написом: “Анна руська, королева Франції, засновниця собору в 1060 р.” . Отже, княгиня Ольга і королева Франції Анна успішно реалізували свою суб’єктність у політичній сфері. Інші дві відомі жінки Єлизавета Ярославна і Євпраксія Всеволодівна також прагнули реалізувати себе в суспільно-політичній сфері, але їхні долі склалися по-різному. Єлизавета Ярославна (донька Ярослава Мудрого) побралася у 1044 р. з норвезьким принцом (який став у 1046 р. королем) Гаральдом Сміливим.

Знаменитий ватажок варязьких дружин, хоробрий воїн і король Гаральд був надзвичайно вражений розумом та красою своєї дружини, і склав сагу на її честь. Як можна зазначити жінки втратили свою провідну роль при переході від матріархату до патріархату, однак весь час продовжували брати досить активну участь у суспільних процесах, державотворчих, політичних, наукових та освітніх. ІІ. Осно вна частина 1. Видатні україни в історії Княгиня Ольга Легендами овіяний образ княгині київської, дружини князя Ігоря – Ольги, мудрої державної діячки, керівника і воїна, її діяльність залишила помітний слід у східнослов’янській історії Х ст. Велика княгиня Ольга (скандінавською – Хельга) відома широкому загалу як свята й рівноапостольна церковна діячка.

Стародавні літописці, без сумніву, симпатизували княгині – дружині Ігоря й регентці у пору неповноліття їхнього сина Святослава. Вони часто описують її як вродливу, енергійну, хитру й передусім мудру правительку. Та найбільший комплімент робить цій жінці літописець-чоловік, повідомивши читача про її “чоловічий розум”.

Вихваляння, що ними щедро обсипали Ольгу монахи-літописці, почасти можна пояснити тим, що 955 р. вона прийняла християнство. Але навіть без цього Ольга лишалася б видатною правителькою. Прибула вона до Києва 903 р. “Літопис руський” свідчить: “Коли Ігор виріс, він ходив у походи вслід за Олегом, і кожен слухався його. І привели йому жону із Пскова, на ім’я Ольга” . І стала вона не лише дружиною, а й мудрою помічницею Ігоря. Літописець Нестор у “Повісті временних літ” розповів про початок князювання Ольги та її помсту древлянам. Разом з тим Ольга розуміла, що необхідно змінити довільний та безладний спосіб збирання данини, який спричинився до смерті Ігоря.

Вона впровадила перші в Київській Русі “реформи”, чітко окресливши землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини. Княгиня водночас стежила за тим, щоб підлеглі не позбавлялися засобів до існування й відтак могли сплачувати данину. Закріпивши за княжою казною виняткові права на багаті хутровим звіром землі, вона в такий спосіб забезпечила себе постійним прибутком. Аби краще знати свої неозорі володіння, Ольга часто подорожувала. Піддані відчували її рішучість і державну розсудливість.

Вона здійснила ряд реформ, створила так звані погости для стягування данини, запровадила регламентацію феодальних повинностей тощо. У зовнішніх відносинах Ольга віддавала перевагу дипломатії перед війною. 956 р. княгиня їде до Константинополя для переговорів з візантійським імператором.

Хоч у літописах багато йдеться про те, як вона перехитрила імператора, за іншими джерелами, переговори виявилися не дуже вдалими. Але вже те, що наймогутніший правитель християнського світу погодився зустрітися з Ольгою, свідчить про зростаюче значення Києва. При ній розширилися міжнародні зв’язки, зміцніли торговельні й політичні стосунки з Візантією.

Ольга померла 11 липня 6467 р. (від створення світу), тобто – 969 р., проживши у християнстві 15 років. Перше місце її поховання невідоме. Але знаємо, що князь Володимир, який хрестив Русь, переніс її останки до Десятинної церкви Богородиці й поховав у кам’яному саркофазі. Церкву було зруйновано 1240 р. татаро-монголами. Знайдена археологами шиферна гробниця княгині Ольги – справжній витвір середньовічного мистецтва – зберігається нині у Софійському соборі.

Ольгу не просто вшановували нащадки – її було канонізовано. Прилучення Ольги до лику святих відбулося ще в домонгольські часи. Вона була п’ятою (після Бориса, Гліба, Феодосія Печорського, Микити Новгородського) святою. Вже з першої половини XI ст. зображення Ольги з’являються у Візантії й Київській Русі.

Фрески Софійського собору в Києві були добре знані на Русі та в інших країнах. Портрети княгині у вигляді ікон прикрашали житла багатьох людей Русі. Іларіон порівнює Ольгу та Володимира з Константином Великим та його матір’ю Оленою, за яких у Візантії християнство стало державною релігією. Нестор-літописець прославляє Ольгу як зорю, що передвіщала схід християнства на Русі. Іаков Мніх описує Ольгу напрочуд розумною, привабливою, мудрою, святою духом і тілом. Безцінні мініатюри хроніки Іоанна Скилиці, а також Радзівілівського літопису XV ст. зображують її як державного діяча. Анна Ярославна (близько 1024 – не раніше 1075), дочка князя Ярослава Мудрого, дружина (1049-60) французького короля Генріха I. Правителька Франції в малолітство сина – короля Філіпа І. На Русі, так само як і в Європі, шлюбні союзи становили важливу частину зовнішньої політики.

Сімейство Ярослава I, названого Мудрим, породнилось з багатьма королівськими домами Європи. Його сестри і дочки, вступивши в шлюб з європейськими королями, допомагали Русі встановлювати дружні відносини з країнами Європи, вирішувати міжнародні проблеми. Та й формування менталітету майбутніх государів багато в чому визначалося світоглядом м

(2 votes, average: 3.00 out of 5)

Твір на тему: Вклад жінки в розвиток держави