|  | 

“Більше працював, ніж жив” (Микола Чернявський) – Борис Грінченко

Підручник Українська література 10 клас

“Зроблю”, – сього сахайся слова.

“Зробив”, – оце потужних мова.

(Борис Грінченко)

В українській культурі Борис Грінченко відомий як талановитий письменник, фольклорист і етнограф, критик і публіцист, лексикограф, видавець і педагог. За роком своєї появи на світ Борис Грінченко – ровесник Валуєвського циркуляру. Його трудове життя – своєрідний особистий акт національної непокори постулатам сумнозвісного документу – доводило: українська мова була, є і буде.

Тож не дивно, що Іван Франко захоплювався феноменальною працездатністю Грінченка, наполегливістю, вірою у сили власні і сили свого народу: “У всьому, що пише, проявляє, побіч знання мови української, також гарячу любов до України, щирий демократизм, бистре око на хиби української суспільності”.

“Більше працював, ніж жив” (Микола Чернявський)

Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківської області. Походив із дрібнопоміщицької родини, в якій розмовляли по-російськи. Рано навчившись читати, хлопець виявляв нестримний потяг до книжок. “Тарас Бульба” Миколи Гоголя і “История государства Российского” Миколи Карамзіна, твори французьких та англійських авторів, – усе цікавило малого Бориса, причому настільки, що вирішив “видати” для селян журнал, до якого власноруч писав вірші, оповідання, статті.

У тринадцятирічному віці Грінченко прочитав “Кобзаря” Тараса Шевченка і під його впливом почав писати тільки по-українськи. Це сталося саме тоді, коли російський цар Олександр ІІ указом, підписаним у німецькому місті Емсі (1876), заборонив друкування українських книжок, навчання дітей у школі рідною мовою, театральні вистави по – українськи і навіть підписи під нотами українською мовою! Проте ні глузування ровесників, ні покарання з боку вчителів не змінили рішення молодого Грінченка. Борис навчався у реальній школі в Харкові, звідки за поширення нелегальної літератури був виключений і ув’язнений. Після звільнення Грінченко влаштувався канцеляристом у Харківській казенній палаті.

У 1881 році він екстерном складає іспит на звання народного вчителя і працює у селах Введенське, Нижня Сироватка (сучасна Сумщина), Олексіївка (неподалік від нинішнього Алчевська). Робота в Олексіївській школі, якою опікувалася Христина Алчевська, була найтривалішою (шість років) і прикметною значними літературними здобутками молодого вчителя. Ці роки плідної педагогічної праці особливі ще й тим, що Грінченко активно виявляв свої етнографічні зацікавлення, збирав мовний матеріал у селянському середовищі, а згодом надрукував три томи “Етнографічних матеріалів” (1895, 1896, 1899), фольклорні збірники “Думи кобзарські” (1897), “Веселий оповідач” (1898), “Із уст народа” (1900), а також педагогічні праці, що мають велику цінність.

У працях “Народні вчителі й вкраїнська школа”, “На беспросветном пути. Об украинской школе”, “Яка тепер народна школа на Вкраїні” змальовано картину освіти в зросійщеній Україні. Автор обгрунтовує тезу про те, що навчання нерідною мовою “припиняє духовний розвиток народу”. Грінченко був переконаний у потребі національної школи, бо з досвіду знав: лише навчання рідною мовою є великим засобом культурного розвитку особи. Він підписує твори як власним іменем, так і псевдонімами: Василь Чайченко, П. Вартовий, І. Перекотиполе та іншими.

Свої твори Грінченко друкує переважно у галицьких журналах “Зоря”, “Правда”, “Світ”, “Житє і слово”, “Літературно-науковий вісник”, у чернівецькій газеті “Буковина”, а також у “Киевской старине”, “Южных записках”.

З 1894 року Грінченко працює в Чернігівському губернському земстві. Цей період життя письменника був особливо плідним: Грінченко організовує видавництво, видруковує 45 книг, серед них твори Тараса Шевченка, Євгена Гребінки, Юрія Федьковича, Леоніда Глібова, Михайла Коцюбинського, Павла Грабовського. Величезним здобутком його наукової діяльності у Чернігові є упорядкований разом з дружиною, письменницею Марією Загірньою, “Каталог музею української старовини В. В. Тарновського” (1900).

Переоцінити значення зробленого подружжям Грінченків неможливо, адже вони врятували від загибелі 758 лише шевченківських експонатів.

У 1902 році письменник переїздить до Києва, бере активну участь у національно-визвольних змаганнях 1905-1907 років, засновує і очолює київську “Просвіту” (1906-1909), разом з дружиною укладає знаменитий “Словарь української мови” в чотирьох томах, що виходить упродовж 1907-1909 років. Цю унікальну роботу було відзначено премією Російської Академії наук. На київський період життя Грінченка припадає його активна редакторська праця у газеті “Громадська думка” та журналі “Нова громада”.

Титульна сторінка укладеного Борисом Грінченком “Словаря української мови”. 1908

У роки реакції після революції 1905 року Грінченко зазнає переслідувань і арешту. Переживає письменник і особисту величезну втрату – загибель єдиної дочки Насті, мужньої революціонерки. Невдовзі помирає малесенький онук, і переривається рід Грінченків. Усе пережите відчутно позначилося на здоров’ї письменника, враженого сухотами від часу першого ув’язнення в Харкові.

1909 року Борис Грінченко їде до Італії на лікування. 6 травня 1910 року в місті Оспедалетті письменник помер. Похований Борис Дмитрович у Києві на Байковому кладовищі.




Твір на тему: “Більше працював, ніж жив” (Микола Чернявський) – Борис Грінченко




“Більше працював, ніж жив” (Микола Чернявський) – Борис Грінченко
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email