|  | 

ДІВЧИНА-ЧАЙКА – Дніпрова Чайка (1861-1927)

Українська література 6 клас

ЗИМОВІ ВІЗЕРУНКИ

Дніпрова Чайка (1861-1927)

ДІВЧИНА-ЧАЙКА

На Чорному морі є острів суворий, німий: червоная скеля на буйнім зеленім роздоллі одна піднімається вгору червоним шпилем. Не купчаться білії хати по ній, і лист кучерявий її не вкриває, одна тільки стежка зелена збігає по ній: то течійка води весняної прорила червоную глину і вся обросла оксамитом травою1, а далі все мертво, все глухо… Та ніби не все: отамо, на самому розі, над морем, де вічно лютує сивий бурун2, на самім тім розі горить по ночах якийсь вогник, удень же чайки сіренькі в’ються, кигичуть3 над морем.

Що то за скеля і іцо то за вогник, і за що так люблять чайки ту суворую скелю?

Давно колись, кажуть, на острів той дикий прибув чоловік з невідомих країв. Десь доля лихая вганяла за ним по всім світі, що він не знайшов ніде інде притулку. Маленьке дитятко та вбогії вжитки4 виніс з човна, заліз у печеру і став собі жити. Як жив, чим жививсь він іспершу, – про те невідомо нікому.

Згодом дізналися люди, яка була щира душа у того чоловіка: щоночі вогнище велике він розкладав, щоб далеко палало – значило, щоб ті кораблі та суденця, що бігли по хвилях зелених, минали безпечно суворе каміння та банки5 лихі, потаємні, коли ж розбивалося судно, він сам на маленькому човні сміливо кидавсь у море нещасних пливців6 рятувати. І вдячнії люди охоче давали йому великі дари – і гроші, й скарби, що возили на тих кораблях; нічого не брав чужоземець, лиш трошки харчів на прожиток та дрова, та смолу, щоб ними вогнище живити7. І скоро дізналися всі про діда чудного, прозвали його “морським буслом8”, дізнали й про його дитину, котру, мов русалку, хвилі морські колихали-пестили, котру й каміння німе, і ревуча буря жаліли-втішали. І виросла дивно хороша дочка у старого: біла, мов піна морська, як кушір9, кучерявії коси вкривали її по коліна, а очі блакитні світились, як море у ранішній час, а зуби блищали, мов перла з-під вуст коралових. Нічого вона не боялась: ні бурі, ні грому, ні грізної хвилі, бо море було їй як рідне. І сміливо дівчина кидалась з батьком укупі10, як часом траплялось когось рятувати, і тільки до кого торкнеться вона, – того не займає розлючене море.

1 Оксамит-трава – трава, що нагадує тканину з густим коротким ворсом. 2 Бурун – навальна піниста хвиля. 3Кигйчити – видавати звук “киги”.

4Вжитки – тут: пожитки, дрібне майно, хатні речі. 5 Банка – мілке місце. 6 Пливці – тут: плавці, ті, хто пливуть на човні. 7Живити (вогонь) – тут: підтримувати.

8 Бусол – лелека. 9 Кушір (кушир) – багаторічна трав’яниста рослина, яка росте у воді.

От раз, накупавшись уволю, дівчина тихо заснула на теплім пісочку (а море тоді щось мовчало-дрімало); і спить вона й чує, – щось-то шепоче; а то між каміння забралося троє: птиця-бабич торбоноса11, свинка морська та рибонька-золоті пера. Рибонька й каже:

– Винесу я з глибини перлів, коралів, ясних самоцвітів за те, іцо вона рятувала мене: лежала я, бідна, на банці, хвилі сердиті закинули дуже далеко, пекло мене сонце, посмажило зябра, крутивсь надо мною мартин12 білоперий та хижий, і з ним моя смерть наближалась. Ся ж добра дитина взяла мене в руки, всміхнулась привітно і тихо пустила у море, – й я знов ожила.

– Я її вивчу так плавать, пірнати, водити веселих танків, таких їй чудових казок розкажу, – промовила свинка морська, – за те, що вона, моя добра, годує мене, ділиться щиро зо мною харчами, не раз би вже й здохла, якби не вона.

– А я їй, – озвалась задумана птиця-бабич, – я їй скажу новину, та таку, якої ніхто ще не знає. Була я за морем далеко і чула: прибудуть сюди кораблі та галери13, на тих кораблях і галерах люде14 чудні: завзяті, чубаті (їх звуть козаками), нікого вони не бояться і мореві навіть старому дари не дарують, як інші купці-мореплавці, лиш веслами часто січуть-зневажають. І море сердите поклало свій гнів на чубатих, і доля лиха присудила усіх потопити, побити і скарб їх віддати камінням та банкам, та всім нам, морським челядинцям15. Великої тайни ніхто ще не знає, лиш їй, милосердній, повинна я все розказати, за те, що вона і мене врятувала16: злочинець якийсь перебив мені стрілкою крила, і я помирала на хвилях зелених: ся ж дівчина мила впіймала мене, замовила кров і якогось там зілля приклала та все год увал а-гляділа17, аж поки загоїлись крила.

За те розкажу їй сю тайну велику…

– Мовчи! – зашуміли, прокинувшись, хвилі, – мовчи, не твоє-бо то діло: не сміє ніхто дізнатись про волю великого моря, не сміє ніхто сперечатися з грізним!

Кинулись хвилі до скелі-каміння, сердито бурчать18 поміж ними. Злякані свинка і рибка пірнули на дно, а птиця-бабич ізнялась, полетіла. Та пізно прокинулись хвилі: дівчина вчула, скочила раптом і кличе: “Вернися, птице-бабичу, вернися, усе розкажи до ладу, не треба ні перлів мені, ні коралів, ані казок чарівних, ні таночків, краще мені розкажи до ладу, щоб я знала, звідки чубатих отих виглядати, як безталанних з біди визволяти”.

10 Укупі – разом.11 Птиця бабич торбоноса – пелікан. 12 Мартин – водоплавний птах. 13Галера – старовинне вітрильне багатовеслове військове судно. 14Люде тут.: люди. 15 Челядинець – слуга.

16 Зрятувати – врятувати. 17 Годувати глядіти – тут: годувати і доглядати. 18 Бурчати – говорити невиразно, нерозбірливо.

А море лютує, а море реве: “Мовчи, не питайся, дурненька дитино! Корись, не змагайся ти з морем, – тяжко-бо море карає!”

А дівчина дума: “Байдуже! Ревіть собі, хвилі зелені, чорнійте од злості, казіться! А я не оддам на поталу19 людей тих відважних, я вирву із пельки у хижого моря своїх безталанних братів!

Лиш батькові й слова не писну20, бо він вже старенький, незмога йому вже боротись, а буде велика негода, я бачу”.

І день догорів, і сонце пірнуло у море. Настала великая тиша. Лиш в темряві чути, як дід бубонить і збирається варту ночну одбувати. Дочка попрощалася з батьком, лягла у печері.

А тільки старий заходився з вогнищем, вона зараз в човник стрибнула, усе зготувала, назброїлась – бурі чекає.

Ще море спокійне, а там щось далеко гуде: то спільничка21 моря – хмара грозова – йде, і моргає страшними очима і темними крилами віє на дрібнії зорі, і гаснуть ті зорі од жаху. Ось вітер, її посланець, налетів, засвистав, хоче вогнище згасити. Та дід догадався, підкинув смоли, – розгорілось вогнище ще дужче. 1 вітер назад, засоромившись, плинув, і стало все тихо… Знову і ближче ревнула грозовая хмара, і цілая зграя хижих вітрів закрутилась, завила, штовхнула під боки соннії хвилі.

Хвилі безладно метнулись до скелі – скеля шпурнула на їх камінцями, – хижо вони проковтнули гостинці і кинулись знову до скелі. А хмара находить, і грім гуркотить, і блискавка хижо моргає, і буря жене – підганяє нещасні галери: щогли ламає, вітрила дере, купає у хвилях солоних. Та борються з морем відважні гребці, не подаються чубаті! І ось надігнало їх море, ось розгойдало страшенно і кинуло просто до скелі – і скеля завила, як хижа звірюка, побачивши ласую здобич22! І око не вспіло зморгнути – вщент всі галери побиті! Дівчина страху не знає, дівчина плава, керує човном, вихоплює сміливо втопників з моря і жваво на берег безпечний виносить. Вже їх чимало на березі стало, – ще більше їх гине у морі.

А дівчина втоми не знає, дівчина й слухать не хоче, що море їй грізно гукає: “Гей, одступись, не змагайся зо мною! Здобич моя – не оддам я даремне! Геть, одступись, необачна! Доля страшна покарає тебе, – одступись-бо!” Байдуже – дівка не слуха!

Кинулась хвиля страшенна, утлого23 човника міцно вхопила, кинула геть аж за банку, розбила, неначе лушпайку. Дівчина плаче; плаче вона не од болю, плаче вона не од страху, не за човном вона плаче; жаль їй великий, що нічим вже їй рятувати безщасних. “Ні! Таки спробую ще раз!” Миттю одежу зорвала з себе і кинулась просто у море.

19 Не оддати на поталу – тут: не дати загинути. 20 Слова не тісну ти – тут: мовчати. 21 Спільничка – тут: спільниця, співучасниця.

22 Ласая здобич – спокуслива, дуже принадна здобич. 23 Утлий (човник) – вутлий, неміцний, ненадійний.

Не зглянулось24 гнівнеє море: хижо коханку свою поглинуло. Та зглянулась праведна доля: смерті собі не знайшла жалібниця25 відважна: чайкою сірою з моря спурхнула і з гірким плачем полетіла над морем… А дід і не знав, що дочка поробляє, та ті козаки, що вона зрятувала, сказали йому.

З горя, з розпуки26, дід, як розводив вогнище, так в його і кинувся просто. Згибли27 і дід, і дочка, та згибли не зовсім: щоночі вогник на скелі блукає, а сірі чайки без ліку розплодились на скелі, літають над морем та плачуть-кигичуть лиш тільки зачують хижую бурю, звіщають28 пливців-мореходців та свідчать про давню давнину, про славную дівчину-чайку.

Що? Коли? Чому? Як?

1. Чому твір “Дівчина-чайка” вважають ліричною прозою? 2. Які почуття ви переживали, читаючи цей твір? Що переважає в ньому – змалювання подій чи описи настрою автора? 3. Як ставиться автор до трагічної долі дівчини?

Прокоментуйте рядки, якими закінчується твір. 4. Яку роль у творі відіграє детальний опис поведінки дівчини-чайки? 5. Складіть словесний портрет дівчини-чайки та проаналізуйте м ставлення до свого обов’язку – рятувати людей?

6. Які ілюстрації до твору “Дівчина-чайка” ви зробили б. Усно опишіть їх.

Вправи і завдання

I. Які художні засоби і з якою метою Дніпрова Чайка використала у таких рядках: “І виросла дивно хороша дочка у старого: біла, мов піна морська, як кушір, кучерявії коси вкривали її по коліна, а очі блакитні світились, як море у ранішній час, а зуби блищали, мов перла з-під вуст коралових. Нічого вона не боялась: ні бурі, ні грому, ні грізної хвилі, бо море було їй як рідне. І сміливо дівчина кидалась з батьком укупі, як часом траплялось когось рятувати, і тільки до кого торкнеться вона,- того не займає розлючене море”.

Перекладіть текст рідною мовою.

II. Утворіть від дієслів початкову форму (інфінітив), поясніть їх значення, доберіть до них синоніми, перекладіть рідною мовою: скеля піднімається вгору; зелена стежка збігає по горі; течійка води весняної прорила червону глину і вся обросла оксамитом-травою; вічно лютує сивий бурун; чайки сіренькі в’ються, кигичуть над морем.

III. Твір “Дівчина-чайка” закінчується трагічно. А яку розв’язку запропонували б ви, якби були автором цього твору?

Свій варіант запишіть.

24Не зглянутись тут: не пожаліти. 25Жалібниця – співчутлива дівчина; та, що уболіває за інших. 26Розпука безнадія, відчай душевний біль, страждання. 27Згибнути тут: загинути.

28Звішати тут: повідомляти.

IV. Які українські народні прислів’я можна підібрати для характеристики дівчини?

V. Знайдіть у тексті легенди “Дівчина-чайка” приклади діалогу. Зачитайте їх у ролях.






ДІВЧИНА-ЧАЙКА – Дніпрова Чайка (1861-1927)
Обратная связь: Email