Сріблиться дощ в тоненькому тумані, Як ниточка в прозорім полотні. А сонце по його блискучій грані Тече і душу сповнює мені. Зустрінь мене.
Я повен пожадання Блакитної, мов сон, далечини.
Моїх очей неголосне страждання Ти поглядом ласкавим зупини. Моя печаль тебе не поневолить, А тільки радісний розбудить щем. Немов цього туману срібна волоть Замаєна і сонцем, і дощем.
Коментар Душа ліричного героя радіє: іде дощ, а він бачить сонце, і його світло вливається в нього разом із сподіваннями близької зустрічі з коханою. Страждання, сум від розлуки одразу зникнуть під “поглядом ласкавим”.
Незвичайний пейзаж, оригінальні свіжі метафори підсилюють романтичний характер поезії.