|  | 

ЦЕРТЕЛЄВ МИКОЛА

ЦЕРТЕЛЄВ МИКОЛА (спр. нрізв. Церетелі; 1790, м. Хорол, тепер Полтавської обл. – 20.09.1869, м. Моршанськ, тепер Тамбовської обл.) – один із піонерів української фольклористики нової доби, видавець і дослідник народної поетичної творчості.

Походив з грузинського князівського роду. Навчався в Харківському, потім у Московському університеті, який закінчив 1814 р. Вчителював на Полтавщині. У 1820- 1823 рр. належав до декабристського “Вільного товариства аматорів російської словесності”, у 1823 р. – до цензурного комітету цього товариства, де співпрацював з О. Бестужевим та К. Рилєєвим.

З 1839 р. обіймав посаду помічника попечителя Харківського навчального округу. У 50 – 60-ті роки служив у Москві та в канцелярії Кавказького навчального округу.

Захоплення українською піснею виніс з дитячих та юнацьких літ, а згодом, познайомившись із полтавським губернським діячем і шанувальником української старовини Д. Тротцинським, зміцнився у цьому почутті. Як писав він 1825 р. А. Ізмайлову, “доля давно вже відштовхнула мене від батьківщини, – одначе я пам’ятаю все, не тільки бачені мною предмети, але самі звуки, що вражали мене в дитинстві; пам’ятаю багато пісень і приказок: сховище народних думок і почувань – перші враження незгладимі”.

Головна заслуга М. Цертелєва – видання 1819 р. в Петербурзі збірки “Опыт собрания старинных малороссийских песней”, яка фактично започаткувала українську фольклористику.

У передмові “Рассуждение о старинных малороссийских песнях” автор акцентує на “поетичному генії” українського народу, на тому, що його пісні, хоча й не являють собою “другої “Іліади”, незаперечно доводять, що “не тільки греки та римляни вміли бачити й відчувати”. Особливу увагу привертав видавець до “сили почувань та краси зображень співців Малоросії”, а також до “чистої моральності”, якою “завжди відрізнялись малороси”. Вони її “старанно зберігають по цей час як єдиний спадок від предків своїх, що вцілів від жадібності народів, які їх оточували”.

Водночас М. Цертелєв зауважував, що зібрані ним твори – то вже “завмираючий відголос гармонії, яку було чути колись на берегах Дніпровських”, а мова українців, хоча й “не менше інших мов придатна для поезії”, все ж належить більше минувшині, аніж сучасності та майбутньому; відійшов той час, коли “наріччя малоросійське… було колись, так би мовити, мовою окремою і панувало в південних країнах вітчизни нашої”.

Важко сказати, чи ці песимістичні застереження характеризували глибинні переконання автора, чи вони враховували більшою мірою вимоги петербурзько-столичного “етикету” стосовно української мови, що набував у ті роки ваги норми. Незаперечно те, що згаданий певний скепсис наступниками М. Цертелєва не був ні помічений, ні тим більше підхоплений, навпаки – прислужився заохоті. Його наступники – М. Максимович, І. Срезневський, М. Костомаров, у Галичині М. Шашкевич та ін. Як зауважував С. Єфремов, “початок, зроблений хоч несвідомою, але люблячою рукою, не пропав марне”.

Збірка М. Цертелєва – одне з видатних явищ в українській фольклористиці, що справило великий вплив на розвиток нашої літератури, сприяло посиленню інтересу до України та українства.

Цікавою є стаття М. Цертелєва “О народных стихотворениях” (1827), написана у формі листа до М. Максимовича.

З кінця 20-х років М. Цертелєв відійшов від фольклористично-наукової діяльності. Проте він “першим в Україні зробив рішучий крок до реабілітації народної естетики, визнання її як критерію художності літератури” (М. Яценко).

Літ.: Яценко М. Т. Фольклор і література в естетичній концепції просвітителів (М. А. Цертелєв) 11 Слов’ян, літературознавство і фольклористика. К., 1977; Федченко П. М. Літературна критика на Україні першої половини XIX ст. К., 1982; Зеров М. Українське письменство XIX ст. // Зеров Микола.

Твори: У 2 т. К. 1990. Т. 2.

А. Погрібний


Твір на тему: ЦЕРТЕЛЄВ МИКОЛА




ЦЕРТЕЛЄВ МИКОЛА
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email