|  | 

ПЕТРОВ МИКОЛА

ПЕТРОВ МИКОЛА (12.04.1840, с. Вознесенське, тепер Костромської обл., Росія – 20.06.1921, Київ) – літературознавець.

За походженням росіянин, син сільського дяка. Навчався в Макар’євській бурсі, Костромській духовній семінарії. По закінченні Київської духовної академії (1865) викладав словесність у Волинській духовній семінарії (м. Кремінець). З 1870 р. – доцент кафедри теорії словесності, російської та зарубіжної літератури Київської духовної академії, з 1876 р. – професор цієї кафедри.

У 1872 р. призначений ученим секретарем створеного при академії Церковно-історичного та археологічного товариства, організатор і завідувач Церковно-археологічного музею, головний його хранитель.

Праці М. Петрова “Школьный стихотворный опит в Киевской академии Бремен 1719-20 гг.” (1865) та “О словесних науках и лигературних занятиях в Киевской академии от начала ее и до преобразования в 1819 г.” (1866 – 1868), написані на основі архівних рукописних матеріалів, поклали початок фундаментальному вивченню шкільних поетик XVII – XVIII ст. Історії Києво-Могилянської академії присвячені дослідження “Киевская академия во второй половине XVII века” (1895) та “Акти и документи, относящиеся к истории Киевской академии” (т. 1 – 5; 1904 – 1908). Значний науковий інтерес становлять праці “Описание рукописей, находящихся в музее Церковно-археологического общества при Киевской духовной академии” (вип. 1 – 3; 1875 – 1879), “Описание рукописних собраний, находящихся в городе Киеве” (вип.

1-3; 1892, 1897, 1904), “Указатель Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии” (вип. 1-2; 1881, 1887) та “Альбом достопримечательностей Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии” (вип. 1 – 3; 1912 – 1913).

У своїх дослідженнях давньої й нової літератури М. Петров дотримувався порівняльно-історичного методу. Він автор першої в українській медієвістиці грунтовної розвідки “Старинний южнорусский театр и в частности вертеп” (1882), “Очерков из истории украинской литератури XVII – XVIII вв., Киевская искусствепная литература XVII – XVIII вв., преимущественно драматическая” (1911) та “Очерков истории украинской литератури XIX века” (1884). М. Петров уперше розглянув київську писану літературу XVII – XVIII ст. “не як один із епізодів у загальному розвитку російської літератури”, а “окремо як спеціальну, самодостатню галузь літератури, із своїм означеним колом екстериторіальною походження, значення і впливу”. На багатому фактичному матеріалі нової літератури намагався об’єктивно показати “справжнє походження її і характер”, розв’язати “гордіїв вузол” заплутаних стосунків між російською та українською літературами.

Наголошував на самодостатності українського письменства, виявляючи водночас у ньому російські впливи, значення яких часом перебільшував. Перу вченого належать чимало монографій і статей із питань археології, фольклору та етнографії, образотворчого мистецтва, музейної справи, нумізматики, храмобудівництва, краєзнавства, бібліографії та іконографії.

Літ.: Єфремов С. М. І. Петров як історик літератури // ЗІФСУНТ. 1918. Кн.

17; Білецький О. Шляхи розвитку дожовтневого українського літературознавства // Білецький О. І. Від давнини до сучасності: У 2 т. К., 1960. Т. 1; Микитась В.,

Микитась Н. Академік Микола Іванович Петров. К., 1994.

Н. Поклад




ПЕТРОВ МИКОЛА
Обратная связь: Email