Інвектива
Інвектива (від лат. invehi – нападати, invectiva oraiio – лайлива промова) – творчий прийом, що полягає в гостро сатиричному викритті певних осіб чи соціальних явищ, відомий з античної доби (ямби Архілоха, промови Демосфена, сатиричні діалоги Лукіана, епіграми Катулла та Марціала тощо). Стильові форми І. спостерігаються й у Святому Письмі, в посланнях Апостолів. В Україні І. набула розвитку в період полемічної літератури (Герасим Смотрицький, Іван Вишенський та ін.), досить актуальною вона виявилась і в XIX ст. (Т. Шевченко, М. Старицький та ін.), і у XX ст. (І.
Франко, В. Самійленко, П. Тичина, М. Рильський, Є. Маланюк, В. Симоненко та ін.). Прикладом І. є вірш Є. Маланюка, в якому він дає відповідь на “Посланіє…” Я. Савченка, де поета-емігранта було обізвано “Квазімодо”, та М. Долензі, обуреному суворим словом правди в ліриці Є. Маланюка:
Не сперечатимусь: я син свого народу –
Сліпця відвічного, каліки і раба,
І, мабуть, таки-так, що образ Квазімодо
Із образів усіх мені б припав.
Тож хай отак: страшний, великий, незугарний
Я – лихом виплекай і викохан у тьмі.
Щоб в рухах дзвонаря нестримано і марно
Казився лютий гнів непримиренний мій..
Щоб в чорний час зневаг, насильства, гвалту
Й муки,
Коли регоче, хам над неміччю краси, –
Враз вовком кинутись, наллять залізом руки
І кров’ю ворога жагу свою вросить!
Стою в височині, в стрільчастій
Амбразурі,
А там внизу – юрба, де наймити, старці,
І красний Шатопер, ще несвідомий бурі,
Яка пала в очах, яку держу в руці.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)Твір на тему: Інвектива
Інвектива