|  | 

КОРСУН ОЛЕКСАНДР

КОРСУН ОЛЕКСАНДР (псевд. – Антипенко; 08.06.1818, с. Богданівська Антипівка, тепер Ростовської обл,, Росія – 06.11.1891, там само) – поет – романтик, видавець, перекладач, мемуарист.

Походив із поміщицької родини. Початкову освіту здобув удома. Закінчив юридичний відділ Харківського університету (1842).

Належав до студентської громади на чолі з М. Костомаровим. У 1847 – 1860 рр. – столоначальник у Харкові та чиновник для особливих доручень при дербентському військовому губернаторі. 1841 р. видав альманах “Сніп”, де вмістив власні вірші та переклади з чеської (Ф. Челаковський) і польської (А. Міцкевич) мов, “Українські повір’я”, добірку романтичних писань інших авторів.

Один із перших українських слов’янофілів, хоча “і не вмів ясно висловили програми національних і просвітніх змаганнів українців” (О. Коваленко). Друкувався в журналах “Севернмй вестник”, “Русский архив”.

1842 і 1845 р. журнал “Маяк” надрукував низку його віршів – “Могила” (з мотивом запорозької вольниці), “Мана”, “Перська пісня”, “Козак та гулянка”, “Рідна сторона”, “До Шевченка” та ін.

Поезія О. Корсуна елегійна за тональністю. Так, у плані минущості козацької слави, в дусі романтичного візіонерства змальовується в “Мані” Полтавська битва. Тут у констатації того, що козаки відцуралися Мазепи і вступилися за Петра, присутня вірнопідданська тенденція, вчинок гетьмана потрактовано як зраду.

Лірику О. Корсуна проймає смуток за давниною (“Старі пісні”, “Дорошенко”); їй притаманні атмосфера таємничості (“Рожа і дівчина”), поетизація сумовитого почуття (“Кохання”), емоційна та естетична трансформація історичних і фольклорних джерел. Романтичними є образи (скажімо, козака – шукача долі чи поета, який у творчому натхненні високо піднімається над буденністю (“Блискавка”).

Кореспондент і популяризатор Т. Шевченка, О. Корсун у вірші “До Шевченка (Скажи, брате, кобзареві…)” (1845) підніс старого й сліпого співця до персоніфікованого втілення героїчної пам’яті українства (послання це цікаве як одне з перших, що “ремінісценціює” Шевченка). Поетична символіка узагальнюючого образу Вкраїни в поезії “Коханка” (1839) відтворює батьківщину в уявленні героя-козака як кохану дівчину з Антипівки в зеленій плахті та юпці, з золотою косою з жита – пшениці, підперезаною річкою Бірючою. Переспівував О. Корсун російських і чеських поетів.

Його віршовані “Українські повір’я” частково олітературюють народні, а частково їх пародіюють у бурлескному ключі.

Вийшовши у відставку, письменник жив у своєму маєтку, збирав фольклорно-етнографічні матеріали. Літературну працю на той час уже припинив. А згодом переклав російською “Переяславську ніч” М. Костомарова (1886).

Незадовго до смерті написав спогади “Микола Іванович Костомаров”.

Літ.: Возняк М. До характеристики харківського гуртка українських письменників // ЗНТШ. 19J0. Т. 93.

Кн. 1; Уманець М. Олександер Корсун // Зоря. 1892. № 1; Хропко П. П. Інші поети романтичної школи // Історія української літератури (перші десятиріччя XIX cт.).

К., 1992.

В. Погребенник




КОРСУН ОЛЕКСАНДР