|  | 

Ніч… а човен – як срібний птах!.. скорочено – Євген Плужник

Ніч… а човен – як срібний птах!.. (Що слова, коли серце повне!) …Не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне! І над нами, й під нами горять світи… І внизу, і вгорі глибини…

О, який же прекрасний ти, Світе єдиний! Стан природи передано за допомогою персоніфікації “тремтить ріка”, “ліс хилиться”: Річний пісок слідок ноги твоєї Річний пісок слідок ноги твоєї І досі ще – для мене! – не заніс… Тремтить ріка, і хилиться до неї На тому березі ріденький ліс…

Не заблукають з хуторів лелеки, – Хіба що вітер хмари нажене… О, друже мій єдиний, а далекий, Який тут спокій стереже мене! Немов поклала ти мені на груди Долоні теплі, і спинилось все: І почуття, і спогади, і люди, І мертвий лист, що хвилями несе…

Немов ласкаві вересневі феї Спинили час, – і всесвіт не тече… І навіть цей слідок ноги твоєї Вже не хвилює серця і очей… У наступній строфі автор використовує, оксиморон для того, щоб підкреслити важливість близької людини в своєму житті, поєднуючи означення “великий” та “малий” щодо одного означуваного слова в межах одного контексту: Бо я дивлюсь і бачу: все навіки На цій осінній лагідній землі, І твій слідок малий – такий великий, Що я тобі й сказати б не зумів!




Ніч… а човен – як срібний птах!.. скорочено – Євген Плужник