|  | 

Рослини Червоної книги України

Червона книга України

Водяний горіх плаваючий

Водяний горіх плаваючий. Вид має широкий ареал, що охоплює Центральну та Східну Європу, Середземномор’я, південь Сибіру, Далекий Схід та Західну Азію. Він трапляється по всій території України. Водяний горіх плаваючий зростає в тихих заводях, старицях, озерах.

Оптимальними для нього є глибини метр-півтора, але може рости і на глибині до 4-х м. Водяний горіх здатний формувати цілі зарості. Його угруповання включені до Зеленої книги України.

Водяний горіх плаваючий – однорічна рослина. З насінини, що містить значний запас поживних речовин, навесні виростає довге тонке стебло. Вже в кінці травня стебло досягає поверхні води і тут формує ефектну за формою і дивовижну за будовою розетку. Плавучість її забезпечують спеціальні повітряні камери, що утворюються в роздутих черешках листків.

Листя має ромбічну форму і, сидячи на різних за довжиною черешках, не перекриває одне одного. На початку червня в піхвах листків формуються дрібні білі квіти. Розкриваються вони лише на один день, а вже ввечері ховаються під воду.

Там і формуються плоди незвичайної форми – вони мають колючі роговидні вирости, кінчики яких, до того ж, гарпуновидно загострені.

Майже всі народні назви пов’язані з особливостями плодів: болотяні, кам’яні, чортові горіхи, рогульник. За смаковими якостями вони нагадують каштани і звідси ще одна народна назва рослини – водяний каштан. Плоди водяного горіха містять близько 15% білків, 50% крохмалю і до 8% жирів. Вони їстівні і вживаються в сирому чи вареному вигляді. З горіхів виготовляють борошно.

Рослина придатна до введення в культуру. Її тривалий час вирощували в Єгипті – аж до XX століття. В наш час вирощується в Японії, Китаї, Шрі Ланці, є декілька її сортів. Масове збирання плодів дуже негативно позначається на чисельності популяцій, оскільки ця рослина однорічна і здатна розмножуватися лише за допомогою насіння.

До того ж водяний горіх дає його небагато.

Нині цей реліктовий вид, що відомий на нашій території з третинного періоду, занесений до Червоної книги України.

Зозулині черевички справжні

Зозулині черевички справжні – одна з найкрасивіших орхідей флори України. Ареал рослини охоплює велику частину Євразії – від Західної Європи до Далекого Сходу і Японії. В Україні трапляється на більшій частині території, крім степової зони.

Цей вид має дуже красиві квіти, а тому сильно страждає від знищення людьми і є рідкісним на більшій частині ареалу, в тому числі, по всій Україні. Ця орхідея овіяна легендами. Вважалось, що золотаві черевички, які нагадують квітку цієї орхідеї, носила богиня весни, кохання і краси Венера.

Одного разу вона загубила черевичок. Там, де він упав на землю, виросла ця квітка. Недарма вона має російську назву “Венерин башмачок”. Основна прикраса цієї орхідеї – велика дуже здута губа (одна із пелюсток) жовтого кольору з червоними цяточками всередині. Стебло заввишки 15-20 см, з короткими волосками.

Зацвітає ця чарівна орхідея лише на 16-17-й рік і як буває прикро, коли її квітку зриває байдужа рука.

Лілія лісова

Лілія лісова поширена в Середній, Південній та Східній Європі, Сибіру, на Півночі Монголії. В Україні зростає в Карпатах, на рівнині – в лісовій та лісостеповій зонах, трапляється на півночі степової зони. Лілія лісова зростає в широколистяних та мішаних лісах.

Краще почуває себе в умовах середньої освітленості, тому тяжіє до узлісь та галявин. Про популярність рослини в Україні свідчить велика кількість народних назв: “лісові дзвоники”, “саранка”, “царські кучері”.

Це багаторічна трав’яниста цибулинна рослина висотою 80-150 см. Рослина має жовту з черепитчасто розміщеними лусками цибулину до 5 см завбільшки. Стебло несе сидячі лінійно – ланцетолисті, чергові, або розміщені кільцями листки, загострені вгорі і звужені до основи. Квіти у лілії великі, близько 3-4 см у діаметрі, зібрані у верхівкове розлоге суцвіття-китицю. Забарвлення їх від жовтувато-білого до ясно-пурпурового.

Пелюстки всипані темними плямами і під час цвітіння загнуті назад, так що тичинки і маточка зовсім відкриті. Форма квітки нагадує турецький тюрбан. Її різкуватий запах нічним метеликам до вподоби. Вони на нього злітаються і запилюють квіти лілії. У серпні на рослинах утворюються шестигранні плоди-довгасті коробочки.

В них – дрібне насіння, здатне поширюватись за допомогою вітру.

Останніми роками чисельність Лілії лісової помітно зменшується. Це результат не лише зривання рослини на букети. Значної шкоди завдає виду випасання в лісах худоби, витоптування під час відпочинку. В народі значно перебільшуються лікарські властивості цієї рослини.

Це призводить до масового викопування цибулин.

Лунарія оживаюча

Лунарія оживаюча – Реліктова рослина з диз’юнктивним (розірваним) ареалом. Вона поширена в Європі та в Північній Америці. В Україні найчастіше трапляється в Карпатах, де на окремих ділянках лісів на кам’янистих грунтах утворює густий покрив. На рівнині вона є дуже рідкісною.

На Лівобережжі України Лунарія оживаюча відома тільки в Сумській області.

Лунарія оживаюча – рослина з родини Хрестоцвіті. Квіти невеликі, з чотирма пелюстками й приємним запахом. Пелюстки бувають білого, світло-лілового, а найчастіше фіолетового кольору.

Лунарія привертає погляд протягом всього вегетаційного періоду. Досить високе стебло (до 1 м) несе великі серцевидні зубчасті листки.

Цвіте ця рослина у травні-червні. А в кінці літа, коли розтріскуються її плодики – великі широкі стручечки, вона знову є досить помітною завдяки білим перетинкам плодів, які довго залишаються на рослині.

Підсніжник білосніжний

Підсніжник білосніжний – найбільш поширений в Україні вид роду Підсніжник. Це європейсько-середземноморський вид. В Україні поширений переважно на Правобережжі, трапляється в Карпатах та Прикарпатті, на півдні Полісся, в Лісостепу.

На Лівобережжі проходить східна межа поширення цього виду. Зростає в листяних лісах, на галявинах та чагарниках.

Підсніжник білосніжний – багаторічна трав’яниста рослина, висотою 8-15 см, з однією звислою білою квіткою ( завдовжки 15-20 мм, завширшки-8 мм). Молоді листочки згорнуті в трубочку. Рано навесні вони пробиваються через грунт, оберігаючи квітку, яка міститься між ними.

Згодом, коли квітка відцвітає, листочки значно видовжуються. Цвіте у березні-квітні, а плодоносить у травні-червні. Розмножується цибулиною (діаметр 1-2 см, яйцевидна з бурою оболонкою) та насінням.

Основними причинами зменшення чисельності виду є масове зривання на букети, викопування цибулин, рекреаційне навантаження. ІІ категорія охорони у Червоній книзі України.

Сальвінія плаваюча

Сальвінія плаваюча. Ця водна папороть поширена по всій Україні. Вид названо на честь італійського ботаніка XVII-XVIII століть А. Сальвіні.

Сальвінія вільно плаває на поверхні води і тому зростає на ділянках річок з повільною течією та в стоячих водоймах. Це мініатюрна однорічна рослинка до 15 см завдовжки. На поверхні води рослину утримують два ряди яйцевидних листків, плавучість яких підвищується завдяки спеціальним повітряним мішечкам. Є у сальвінії ще й третій ряд листків. Ці листки, на перший погляд, майже нічим не відрізняються від коренів. Вони розсічені на нитковидні долі, подібність підвищують буруваті волоски на зразок кореневих.

Функція у них така ж – забезпечити рослині мінеральне живлення. У сальвінії на занурених у воду листках, на відміну від більшості папоротеподібних, формуються два типи спорангіїв. Одні (макроспорангії) містять жіночі, а інші (мікроспорангії) – чоловічі спори. Ці особливості сальвінії, а також знахідки древніх викопних решток виду свідчать про давнє походження виду і дають підстави вважати сальвінію третинним реліктом.

Чисельність рослини в наш час зменшується через забруднення водойм.

Шафран Гейфелів

Карпатсько-балканський монтан-но-альпійський вид на сх. межі ареалу. Поширений в Українських Карпатах, Закарпатті, Передкарпатті на висоті від 150 до 1850 м над рівнем моря; Поділлі. Вид поширений також у Боснії, Угорщині, Чехії, Словаччині, Румунії. Зростає у вологих листяних лісах, лісових галявинах, криволіссі, після-лісових луках, полонинах.

Трапляється суцільними заростями у вигляді великих і малих островів, місцями невеликими групами. Кількість рослин у популяціях зменшується.

Основними причинами зміни чисельності є зривання на букети, викопування бульбоцибулин, у зоні криволісся – поїданням дикими свинями.

Шафран Гейфелів – багаторічна трав’яниста рослина заввишки 10 -25 см. Бульбоцибулина з паралельно-і сітчасто-волокнистими оболонками. Листки (2 – 3) прикореневі, лінійні, з білою поздовжньою смужкою. Покривало однолисте. Квітка одинична, фіолетова, з жовтогарячою приймочкою.

Цвіте у березні – квітні. Плодоносить у травні – червні. Розмножується бульбоцибулинами та насінням.

Зацвітає на 4 – 5 рік. Геоефемероїд.

Вид охороняється у національних парках Карпатському і Синевир, Карпатському біосферному заповіднику, заказниках загальнодержавного значення Панівецька Дача, Сата-нівська Дача, Урочище Совий Яр, Циківський (усі – у Хмельницькій обл.), Козакова Долина (Івано-Франківська обл.), на території пам’яток природи у Чернівецькій області. II категорія охорони.




Рослини Червоної книги України