|  | 

Традиції і новаторство в літературі

Традиції і новаторство в літературі – взаємопов’язані поняття, які характеризують вузлові моменти літературної спадкоємності, історико-літературного процесу. Традиція (лат. traditio – передача) в будь-якій сфері людської діяльності – те, що у формі усталених звичаїв, норм, порядків передається з покоління в покоління. У художній літературі в процесі тривалого П розвитку традиційними стають деякі теми, мотиви, ідеї, образи, способи творення художнього світу, зображально-виражальні засоби, жанрові структури. Новаторство (лат. novator – оновлювач, ініціатор нового, зачинатель) – нововведення, характеристика тих граней творчої діяльності людини, якими ця діяльність відрізняється від традиційних форм. Письменник стає новатором у відкритті тем, типів, у вдосконаленні жанрових форм, засобів художнього освоєння світу.

Спочатку він спирається на Т., далі переформовує їх і впроваджує елементи нового у свої твори. В індивідуальному творчому процесі можна виділити такі ступені відходу від освоєних зразків чужих творів: наслідування; використання (запозичення) окремих мотивів, образів; стилізація; переспіви; свідоме відштовхування від Т. із спеціальним наставленням на новації. Нове в літературі, яке сприймається і приймається публікою, поступово стає традиційним, бо його свідомо чи підсвідомо наслідують наступні покоління митців. В історії кожної національної літератури існують так звані традиціоналісти, що залишаються доволі популярними митцями і є в певному сенсі новаторами, і засадничі новатори-модерністи, які спеціально займаються художніми експериментами, новаціями, хоча не всі з них стають відкривачами нових естетичних цінностей.

Загальна закономірність функціонування мистецтва полягає в тому, що кожен новий крок у художньому освоєнні світу спирається на набутий естетичний досвід (навіть у тому випадку, якщо від нього відштовхуються, як це маємо в авангардистів). Та важливішим і складнішим у діалектиці Т. і н. є інше: з’ясування, наскільки усталене, поширене (традиційне), є “своїм”, співзвучним з переконаннями, смаками митця, і наскільки воно є “чужим”, яке підхоплюється під тиском різних обставин. Цікавим також є і те, чи нове у творчості письменника є “своїм”, породженим його ментальністю, світовідчуттям і т. д. (див.: ), чи воно – данина моді або соціальному замовленню. Такі питання потребують уважного розгляду в кожному окремому випадку, як це зробив Л. Новиченко у другій книзі “Поетичний світ Максима Рильського” (К., 1994). Органічну наснаженість новаторства поета його духовним світом, конкретно-історичною ситуацією і культурною традицією, що йшла з глибин історії, показано тут аналізом “Слова про рідну матір”.

Початкова і заключна фрази чітко підкреслюють діалектику Т. і н.: “За жанром “Слово…”, без сумніву, являє добре знайому нам з клаеичної поезії оду, але грунтовно відсвічену під пером поета середини XX ст. . Оригінальний твір українського поета нової доби зближує з класичною одою високість предмета, урочистість викладу, настанова на суспільну дієвість “громадського слова”; до всього цього Рильський додає ще й свій глибокий, патетичний в основі, але такий щирий і сердечний український ліризм”. “Слово про рідну матір”, якщо розглядати цю річ у належному історичному масштабі, було для української літератури 40-х художнім і духовним відкриттям. У ньому вперше за кілька пореволюційних десятиліть було виголошено оду Україні як ідеї і реальності історично віковічній, нездоланній і незнищенній”. Т. і н. у літературознавстві виконують методологічну роль, орієнтуючи дослідника літератури на виявлення з допомогою різних методів взаємоплетива сталого, трансформованого і нового на всіх рівнях структури художнього твору, в усіх жанрах творчості письменника.


Твір на тему: Традиції і новаторство в літературі




Традиції і новаторство в літературі
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email