Артикуляційна гімнастика

Ми правильно вимовляємо різні звуки як ізольовано, так і в мовленнєвому потоці завдяки хорошій рухливості та диференційованій роботі органів артикуляційного апарату. Точність, сила й диференційованість цих рухів розвиваються в дитини поступово, в процесі мовлення. Відпрацювати правильність рухів органів артикуляційного апарату допомагає артикуляційна гімнастика. Вправи для артикуляційної гімнастики потрібно підбирати, враховуючи ті рухи і положення органів артикуляційного апарату, в результаті яких утворюються звуки, що складають фонетичну систему даної мови.

Найрухливишим органом є язик. Він скидається з кореня (основа, якою язик прикріплений до під’язикової кетки) й спини, в якій розрізняють передню, середню і задню частини. Особливо необхідно виділити кінчик язика й бокові краї передньої та середньої частин язика, оскільки від їх роботи залежить якість звуків. Найбільшу ступінь рухливості має передня частина язика і його кінчик. Кінчик язика може опускатися за нижні зуби (при звуках с з, ц), підійматися за верхні (при звуках г, д, к), притискатись до альвеол (при звуці л), тремтіти під тиском струменя повітря, що видихається, (при звуці р).

Передня частина спинки язика може підніматися без участі кінчика язика до альвеол і утворювати з ними щілину (при звуках С з, ц), підніматися до піднебіння разом і кінчиком язика й утворювати щілину з твердим піднебінням (при звуках ш, ж, щ). Тому до артикуляційної гімнастики входять вправи, в процесі яких виробляються наступні положення кінчика язика: А) опущений за нижні зуби – “Почистимо зуби”; Б) піднятий вгору – “Маляр”, “Грибок”, “Гармошка”.

Після того як кожне положення відпрацьоване, дається вправа на переключення з одного положення язика на інше – “Гойдалка”. Середня частина язика найбільш обмежена в своїх рухах. Без просування передньої або задньої частини вона може тільки підніматися до твердого піднебіння (при звуці “й” та м’яких приголосних). Для відпрацювання підйому середньої частини спинки язика, виконують вправу “Кішка сердиться” : дітям пропонується посміхнутися, показати зуби, відкрити рота, кінчик язика покласти за нижні різці, вигнути спинку й провести по ній верхніми зубами. При цьому необхідно слідкувати, щоб нижні зуби не висувалися вперед.

Задня частина язика може підніматися і замикатися з піднебінням (при звуках к, г) або ж утворювати щілину з піднебінням (при звуці х). Для відпрацювання цих рухів служать вправи “Пароплав гуде”, “Жмурки”. При утворенні звуків має значення й рухливість губів. Отже, при утворенні різних звуків кожний орган займає певне положення.

У потоці мовлення звуки вимовляються не ізольовано, а один за одним, тому органи артикуляційного апарату повинні швидко змінювати своє положення. Чіткої вимови звуків, слів, фраз можна досягти, якщо органи артикуляційного апарату будуть досить рухливими, а робота їх скоординованою.