|  | 

О. Гончар “Собор”. Розповідь про трудові будні робітничого селища над Дніпром. Відповідність між художньою структурою твору та задумом автора правдиво змалювати задушливі роки застою. Собор як символ духовної краси людини, її особистої причетності до історичного буття народу й людства. Стурбованість автора, викликана порушенням принципів демократії в суспільстві. Захист красивого і корисного, моральних цінностей. Образи роману. Епос, його основні жанри. Роман та його різновиди

УРОКИ 36-37

Тема. О. Гончар “Собор”. Розповідь про трудові будні робітничого селища над Дніпром. Відповідність між художньою структурою твору та задумом автора правдиво змалювати задушливі роки застою. Собор як символ духовної краси людини, її особистої причетності до історичного буття народу й людства.

Стурбованість автора, викликана порушенням принципів демократії в суспільстві. Захист красивого і корисного, моральних цінностей. Образи роману.

Епос, його основні жанри. Роман та його різновиди.

Мета: допомогти учням зрозуміти головні проблеми, мистецьку та моральну цінність роману “Собор”, ознайомити учнів з історією написання та оцінкою цього твору критикою.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: роман О. Гончара “Собор”, епіграф.

Хід уроку

I. Організаційна частина.

II. Перевірка засвоєних знань.

1. Розкажіть про життєвий і творчий шлях О. Гончара.

2. Які епізоди з життя письменника запам’яталися вам найбільше?

III. Повідомлення теми і мети уроку.

IV. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.

Слово вчителя.

Епіграфом уроку можуть стати слова О. Довженка:

“Бог в людині. Він є або нема. Але повна його відсутність – се великий крок назад і вниз. В майбутньому люди прийдуть до нього. …До божественного в собі.

До прекрасного. До безсмертного. І тоді не буде гнітючої сірої нудьги, звірожорстокого, тупого і скучного, безрадісного будня.”

Роман О. Гончара “Собор” – це біль, щирість, біда і надія великого художника, родинно зв’язаного зі своїм народом, з його традиціями, історією, сучасним і майбутнім, тобто долею народною, невіддільною від долі письменника.

Цей роман має і позанаціональне значення, бо проблеми його – проблеми всесвітні, які щоденно ставлять нам вічні питання: Хто ми? Що для нас минуле, без якого немає майбутнього?

Доля роману “Собор” Олеся Гончара незвичайна і складна. З історією видання та цькування “Собору” ознайомимося детальніше.

(Розповідає учень-дослідник.)

У 1968 році в журналі “Вітчизна” був надрукований роман “Собор”. Читачі зустріли його з великою цікавістю і прихильністю, як і кожен твір Олеся Гончара. В інтерв’ю журналові “Україна” (1967 р.) Гончар повідомив про закінчення роботи над “Собором”: “… Я зовсім не хотів своїм новим твором побільшувати так званих “виробничих романів”.

Насамперед мене цікавила і цікавить сучасна людина, якій доводиться жити і звершувати свій труд в часи незвичайні, на гребені двадцятого віку. Що хвилює людей старшого покоління, як формується наша молодь, який її духовний світ, як ставиться наша сучасна людина до великих набутків свого народу, до скарбів народної культури, які почуття, думки й сподівання вкладає у свою щоденну будівничу працю, з якими духовними надбаннями іде людина у свій завтрашній день – усе це було предметом роздумів у процесі роботи над новою книжкою.”

1968 рік був ювілейним для Олеся Гончара: 3-ого квітня йому виповнилось 50.

У лютому роман “Собор” з’явився у видавництві “Дніпро” в серії “Романи й повісті”. Не встигла висохнути друкарська фарба на перших примірниках, як тодішня офіційна критика здійняла галасливу кампанію проти цього твору. Олесь Гончар на той час був визнаним і авторитетним лідером української літератури, лауреатом усіх можливих літературних премій СРСР, проте існували “табу”, яких навіть він не повинен був торкатися.

Перші відгуки на роман були позитивні: М. Малиновська, Л. Новиченко, С. Шаховський високо оцінили новий твір Олеся Гончара, відзначаючи його вагоме інтелектуальне наповнення, пошуковий, дискусійний план, гостропроблемність і полемічність. Надіслав листа Гончарові й Григір Тютюнник: “Щойно прочитав “Собор”. Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота ретроградна гидь, упізнавши самого себе; яке невдоволення Вами висловлять, і звичайно ж, вишепчуть на вушко начальству ображені, старі й новітні (уже наплодилися) екстремістські жеребчики, що граються у “вождиків”, позаяк дозволено і навіть “поощряється”, як незручно почуватимуть себе “обдаровані хлопчики”, що шукають собі зручненького, з грошиками, затишку в українській літературі і посміхаються при слові “громадянин” так, ніби все на світі збагнули, знайшли йому ціну. … їх шкода. То, може, хоч ви скажете “Собором”: не туди, отроки, ось вам знамено! …

Це написано геніально, Олесю Терентійовичу, тому й страшно, жахливо…”.

Григір Тютюнник мав рацію: після позитивних відгуків у пресі впродовж січня – березня 1968 для Олеся Гончара і його твору настала чорна смуга. У квітні почалася планомірна кампанія публічного шельмування “Собору”. У пресі з’явилися організовані відгуки “анонімних читачів”, які рішуче засуджували роман, навіть не гортаючи його сторінок.

Тих, хто позитивно оцінював твір, чекали утиски, звільнення з роботи, залякування. Сумну роль у цій кампанії зіграв перший секретар Дніпропетровського обкому партії О. Ватченко (друг Брежнєва), який з подачі своїх підлеглих впізнав себе в образі Володьки Лободи, адже він також “здав” свого батька у будинок для престарілих. Обуренню високого чиновника не було меж, і Ватченко, заручившись підтримкою “верхів”, почав діяти.

У Києві на Пленумі ЦК КПУ Ватченко прямо звинуватив автора роману, що той “очорнив” радянську дійсність, спрямував зміст “Собору” “проти людей праці”, “по-наклепницькому показав духовні риси трудівників, а це означає, що роман ідейно шкідливий.”

На підтримку Олеся Гончара в “Литературной газете” Микола Бажан опублікував статтю “У повній силі росту”, в якій назвав “Собор” великим успіхом прозаїка, значним, глибоким, багатоплановим твором.

Проте механізм розправи з Олесем Гончаром і його романом було запущено, і згодом з’являються “розгромні” статті академіка Шамоти, Федя і їм подібних. Це ще більше привернуло увагу до опальної книги: тисячі читачів надсилали Гончарові листи підтримки. Тоді влада вдалася до замовчування і твір було офіційно заборонено, вилучено з бібліотек та книгарень, не допущено запланованого російського перекладу для всесоюзного читача.

Тільки через 20 довгих літ “Собор” повернувся в літературний обіг. 1987 року його було перекладено російською мовою, а згодом вийшли нові видання й українською. Так цей “багатостраждальний” твір увійшов у літературний процес 60-х – 80-х років.

Слово вчителя.

Перед тим, як розпочати роботу над аналізом роману “Собор”, пригадаємо основні ознаки епічних творів та визначення літературного жанру “роман “.

Епос – один із родів художньої літератури, якому властива розповідно-описова (епічна) форма, широта зображення подій і характерів.

Найпопулярнішим жанровим різновидом епосу є роман. Роман – це великий за обсягом, складний за будовою прозовий твір, в якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Жанрові різновиди роману:

– автобіографічний (“Волинь” Уласа Самчука);

– детективний (“І один у полі воїн” Ю. Дольд-Михайлика);

– науково-фантастичний (“Кришталевий край” Д. Бузька);

– пригодницький (“Тигролови” І. Багряного);

– соціально-побутовий (“Сестри Річинські” І. Вільде);

– роман у віршах (“Маруся Чурай” Ліни Костенко);

– фантастичний (“Самотній вовк” В. Дрозда);

– роман-щоденник (Олександр Довженко);

– філософський (“Собор”, “Циклон”, “Твоя зоря” Олеся Гончара).

Аналіз роману “Собор ” можна провести за таким планом:

1. Жанр, композиція, сюжет, назва роману.

2. Ідейний зміст (проблематика) твору.

3. Символічний образ собору у творі.

4. Робітниче селище Зачіплянка. Традиції, дозвілля, світогляд мешканців.

5. Молоде покоління у романі.

6. Образ Володьки Лободи як втілення пристосуванства, моральної хиткості, духовної спустошеності.

7. Індивідуальність стилю Олеся Гончара.

Жанр, композиція, сюжет, назва роману.

“Собор” за жанровими ознаками дослідники називають проблемно – філософським романом. Автор не лише аналізує абстрактні морально – етичні категорії. Його передусім хвилюють проблеми духовності сучасників, пошуки ними сенсу буття, питання історичної пам’яті і наступності поколінь, джерела національного нігілізму, споживацтва, злочинної байдужості у ставленні до національних святинь і природи.

Роман “Собор” складається з 26-ти розділів і двох вставних новел – “Чорне вогнище” і “Бхілайське вогнище”. Дія роману відбувається в робітничому селищі Зачіплянка. Є в романі і ретроспекції (повернення в минуле) – у часи Великої Вітчизняної війни, у період громадянської війни, у козацьке минуле XVIII століття.

Сюжет твору повільний, не має інтригуючих поворотів, автор зосереджений на розкритті внутрішнього світу своїх героїв, осмислення ними минулого, сучасного та майбутнього. Візитною карткою кожного літературного твору є його назва. Який зміст вклав письменник у назву свого роману?

Наскрізний образ роману – собор – напівзруйнована пам’ятка козацької архітектури XVIII ст. і разом з тим собор – символ історичної пам’яті народу, духовності, краси, гармонії, зв’язку “поколінь, критерій гідності людського життя, символ самої України, у риштованні обіцянок щасливого майбутнього, розтерзаної, спустошеної, обплутаної дротами. Отже, назва роману втілює ідейно-тематичний зміст твору.

Ідейний зміст (проблематика) твору.

Пропонуємо учням самостійно визначити проблеми, які порушує автор у романі, використавши для підтвердження рядки із твору.

Коментар вчителя.

У “Соборі” Гончар висвітлює ряд важливих морально-етичних та соціальних проблем, змушує замислитись над такими питаннями: “Так у чому ж, все-таки, він, “кінечний зміст всієї мудрості земної”? Як бути справжнім? Як удосконалитись?

Як маєш повестись, щоб відчути себе перед лицем всесвіту справді вінцем природи? Нащадки ж прийдуть, спитають колись: ану, якими ви були? Що збудували?

Що зруйнували? Чим ваш дух трепетав?”

“Самий смисл буття не в тому, щоб жити у мудрій злагоді з природою, знати насолоду праці і поезію людських взаємин. А щоб навчитися цим дорожити, відчути потребу це берегти…”

“Чому пісень не співаєте, а слухаєте тільки готові з отих коробок? Чому навіть сміх ваш не схожий на той, яким сміялося козацтво?”

“Чому в нас так хамлюг багато? Чому в нас люди такі злі? Звідки ця злоба, зневага, неприязнь до інших? Бажання образити, принизити людину, свого ближнього – це, звичайно, патологія, але чому вона так поширена?”

“Звідки виникає психологія браконьєрства? Звідки дух руйнування?”

“Доки будемо отруювати Дніпро? Доки труїтимемо повітря?”

Отже, устами своїх героїв, Олесь Гончар висловлює глибоку стурбованість порушеннями принципів демократії в суспільстві, тенденцією “оказенити” духовне життя людини, що зумовлювало руйнування моральних цінностей, громадянську пасивність, породжувало національний нігілізм і споживацтво.

Символічний образ собору у творі.

Пропонуємо учням ряд запитань для розкриття сюжетної лінії храму в романі:

– Яким вперше постає козацький собор перед нами? Які враження від цього храму залишаються у вас і чому?

– Розкажіть історію виникнення зачіплянського собору. Чому козаки вирішили залишити по собі духовну пам’ятку, а не збройно виступити проти Катерини II?

– Розкажіть про перипетії навколо собору під час громадянської війни.

– Чому зачіплянська молодь стала на захист храму в роки Другої світової війни?

– Про що свідчить перетворення собору у склад комбікормів?

– Доведіть твердження: занепадає собор – занепадає духовність.

– Чому Володька Лобода не ставиться до собору як до святині?

– Що означає берегти собори своїх душ?

Слово вчителя.

Отже, образ собору став у романі символом духовності, найвищих людських чеснот. Ставлення людей до собору є виміром внутрішньої краси людини, її національної свідомості, гідності, совісті. Навколо собору об’єднуються сюжетні вузли твору.

У кожного з персонажів роману своє розуміння смислу буття. У Миколи Баглая нічний собор викликає думки про людське призначення на землі.

” І після тебе прийдуть, житимуть на цій Зачіплянці люди іншого складу, інших професій, кібернетики які-небудь, астронавти… Ким ти будеш для них? З яким почуттям тебе спом’януть? Кажуть, що інстинкт смерті є нібито визначним в житті людини. Ніби все диктує страх перед невідомістю, перед тайною зникнення…

Та чи так це? Чи не більше мусить лякати живучого те, що проіснувати він може безцільно, пройти дорогу життя людиною-авоською, відцвісти свої весни пустоцвітом? Так у чому ж все-таки він, “конечний зміст всієї мудрості земної”? Як бути справжнім? Як удосконалитись?

Як маєш повестись, щоб відчути себе перед лицем всесвіту справді вінцем природи? В чому ж твоя душа увічнить себе, де вони, поеми твої?”

У ставленні до собору виявляються різні життєві кредо персонажів, розкриваються їхні характери.

Собор в житті людей – це історія. Його рятували, берегли, у ньому молились. У Віруньки з собором пов’язані спогади про щасливе кохання, у Єльки – найбільша у серці туга.

Для Володьки Лободи знищення собору може стати кроком до підняття по службовій драбині. В уста молодого архітектора автор вкладає такі слова:

“Всі ми руйнуємо. Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо. Руйнуємо своєю байдужістю! Були такі, що Десятинну в Києві знищили.

Михайлівський Золотоверхий на очах у всіх зруйнували. І зараз самі сіємо байдужих! Плодимо жорстоких…”

Робітниче селище Зачіплянка.

Олесь Гончар створив привабливий і людяний образ робітничого селища, яке добре знав і любив. Там у садках вулиця Весела, на якій живуть невгамовна квартальна Шпачиха, вдова Баглаїха, звідси розносяться по всьому кутку солов’їні щебетання, записані Миколою на магнітофон. Не оминути і хату Ягора Катратого, криту очеретяними снопами.

“Живуть на Зачіплянці здебільшого праведні люди, або, як Микола – студент сказав би, правильні”. Не привітали, але тактовно промовчали зачіплянці, коли Володимир Лобода, керівник районної культури, здав свого батька до будинку ветеранів. Та всією громадою стали на захист собору.

Все життя селища пов’язане із заводським циклом. Коли виливають шлак, небо виповнюється червоною загравою. Молодіє тоді собор, стає кращим, бо не видні в ній його рани й рубці, його обшарпаність і захланність. “І доки багряніє, дихає небо по всьому Наддніпров’ю, стоїть серед заводського селища весь освітлений, парусно-повний і чистий, як тоді, у минувшині, коли вперше тут виник, вичарувався з душі своїх мудрих і дужих майстрів”.

Молоде покоління в романі.

Молодь у романі представлена цілим гуртом юнаків і дівчат 60-х років. Закохані Микола Баглай і Єлька (Олена) Чечіль привертають до себе увагу чистотою своїх помислів і душ, юнацьким почуттям, глибиною і неординарністю особистості.

Пропонуємо запитання до характеристики образу Єльки:

– Розкажіть про дитячі роки Єльки.

– Чому Єлька розчарувалась у хлопцеві, який писав їй листи з армії?

– Яке враження справив на Єльку лектор, що читав лекцію про кохання?

– Як ви вважаєте, чи можна простити Єльці її падіння?

– Чи варто було їй погоджуватись на заручини з Лободою?

Узагальнюючи все сказане про головну героїню, слід наголосити, що,

Незважаючи на дівочу помилку, вона строга і вимоглива до себе, глибоко моральна і чесна, здатна на рішучі вчинки.

Запитання до характеристики образу Миколи Баглая.

– Доведіть, що Микола – “сучасний інтелектуал”.

– Як Микола ставиться до собору?

– Чи можливе щасливе подружнє життя Єльки і хлопця?

– Чому до Миколи та Єльки старий учитель Хома Романович звертається із закликом: “Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!”

Слово вчителя.

Микола Баглай з тих, хто намагається протистояти прагматизму й цинізму, які поглинають святині національного буття. Не задумуючись, він ризикує власним життям, виганяючи з собору п’яну компанію. Все закінчується щасливо: перемагає совість і кохання, бо нема у світі більшої сили, ніж собор чистої людської душі.

Зачепилівський висуванець Володька Лобода.

Тимчасовий висуванець Володька Лобода з тих, що для власної кар’єри і батька рідного продадуть, і собор знесуть. Душа Володьчина вже давно стала “купою цегли”.

Питання до характеристики образу Володьки Лободи.

– Як ставиться В. Лобода до історичної святині?

– Чому син віддає батька у будинок ветеранів?

– Що свідчить про відсутність у Володьки любові й поваги до всього рідного й дорогого?

– Які цілі ставить перед собою Володька? Про що мріє?

– Чи здатний Володька на глибокі почуття?

– Ваше ставлення до цього образу.

Слово вчителя.

Читаючи роман Гончара, замислюєшся: “Звідки ж беруться такі люди, як Володька Лобода, коли і чому вони із звичайних людей перетворюються на кар’єристів, бюрократів, “батькопродавців”?” Відповідь очевидна: це – плоди жахливої тоталітарної системи. Мабуть, не один бюрократ впізнав себе у цьому образі, що став негативним символом епохи.

Індивідуальність стилю Олеся Гончара.

У романі виявились такі риси індивідуального стилю письменника, як романтична піднесеність, поетичний ліризм у поєднанні з поетичним реалізмом, чутливість до внутрішніх струменів життя суспільства, історизм внутрішнього життя сучасника, увага до всього доброго і красивого у ньому, творення образів за принципом ідеалізації, публіцистичність, майстерне володіння мовою, художня влучність вислову. І. Драч, досліджуючи мову творів О. Гончара, зазначає, що “… читаєш його – і тебе заполонює небуденна стихія, така органічна, така цільна, така запашна…”

. Підсумок уроку.

Слово вчителя.

Усім своїм глибоким філософським змістом “Собор” звернений до нас. Заповіти і вчинки попередників нагадують нам про обов’язок перед історією і сучасністю, перед минулим і майбутнім – шанувати й оберігати національні святині. Олесь Гончар своїм романом-набатом закликає нас берегти “собори своїх душ”, бо без них ми не збережемо нашої молодої держави, не постанемо у світі як незалежний народ.

Отож, цей твір для нас, щоб ми знали, як рятувати старі собори і будувати свої.

.Домашнє завдання.

Аналізувати сюжетну лінію собору, характеризувати ідейний зміст та образи-персонажі, вивчити напам’ять уривок про красу козацького храму.

Використана література:

1. Вервес Г. Роман-застереження “Собор”//Слово і час,- 1990.- №4.

2. Коваль В. К. “Собор” і навколо собору,- К., 1989.

3. Літературознавчий словник-довідник. – К., 1997.

4. Погрібний А. Олесь Гончар: Нарис творчості.- К., 1987.

5. Слово про Олеся Гончара: Нариси, листи, есе, дослідження.- К., 1988.

6. Солод Ю. Оборонець соборів//Українська література – XX: погляд на межі тисячоліть. – К., 1999. – С. 276-289.


Твір на тему: О. Гончар “Собор”. Розповідь про трудові будні робітничого селища над Дніпром. Відповідність між художньою структурою твору та задумом автора правдиво змалювати задушливі роки застою. Собор як символ духовної краси людини, її особистої причетності до історичного буття народу й людства. Стурбованість автора, викликана порушенням принципів демократії в суспільстві. Захист красивого і корисного, моральних цінностей. Образи роману. Епос, його основні жанри. Роман та його різновиди




О. Гончар “Собор”. Розповідь про трудові будні робітничого селища над Дніпром. Відповідність між художньою структурою твору та задумом автора правдиво змалювати задушливі роки застою. Собор як символ духовної краси людини, її особистої причетності до історичного буття народу й людства. Стурбованість автора, викликана порушенням принципів демократії в суспільстві. Захист красивого і корисного, моральних цінностей. Образи роману. Епос, його основні жанри. Роман та його різновиди
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email